Не розповідатимемо довго про те, як ще до впровадження ППВЗ своєю незадовільною роботою державне підприємство зарізало місцевий інформаційний простір, спрацювавши не гірше за ворога. Чому так? Бо офіційні друковані засоби масової інформації подають державні новини, новини про рішення місцевої влади, роз’яснення незрозумілої людям адміністративно-територіальної реформи, усіх новацій, які з’являються щодня, змін у субсидіях, допомозі тощо.

Поговоримо про інше. Редакції місцевих і обласних ЗМІ довго називали поштовиків партнерами, сплачуючи за це партнерство чималі кошти з передплат за доставку преси (до 40 відсотків від передплатної вартості). Однак кілька останніх років передплатні кампанії звелися в багатьох друкованих ЗМІ нанівець саме через те, що пошту почали у села доставляти раз на тиждень, і то не завжди.

Війни редакторів із керівництвом поштовиків були приречені на поразку. Які тільки причини зменшення передплат не були відмовками пана Смілянського! Серед них — нібито неякісна інформація, яку подають журналісти видань. Частково це так. Не зрівняти статті журналістів, які працюють у полі законодавства, з фейсбучним сміттям, яке набагато цікавіше. Чомусь так збіглося, що з початком реформи «Укрпошти» впали тиражі усіх видань по усій Україні. Та чи всі видання такі недолугі, як це подавала пошта? Є ЗМІ зі здебільшого розважальною інформацією, яка завжди користується попитом. З ними що не так, чому впала їхня передплата?

Апелювання редакторів до поштового керівництва не мало сенсу. Хай як працює пошта, але вона була і залишається монополістом у сфері доставки преси. Для газет, які виходять по ліцензії, держава раніше не передбачала можливості самим організовувати цей процес. А тепер, мабуть, і запізно. Жодна місцева влада на рівні громад не може вплинути на роботу поштовиків, хоча на горіхи від людей діставалося і дістається передусім керівництву громад. Як це: влада не може організувати діяльність пошти на своїй території — дивуються люди. Не може! Хіба що писати листи, як і кожен передплатник.

До поштового начальства ж не добитися. Раніше вони хоч оголошували телефон гарячої лінії, а після впровадження ППВЗ — нема куди телефонувати. Мабуть, занадто гарячим був телефон, аж руки пекло, то навіщо перейматися — колись та налагодиться робота. Ось тільки те «колись» все не настає.

Отож про роботу ППВЗ, які мали б підняти рівень поштового зв’язку. Разом із Кабміном поштовики запровадили пересувні відділення. Мовляв, європейський досвід, вимога часу, все буде набагато краще... Однак від самого початку роботи пересувних відділень на території колишнього Бобринецького району, що в Кіровоградській області, чути тільки скарги, скарги, скарги... Тиражі газет (в усіх колишніх районах) впали. Передплатники прямо кажуть: навіщо нам газети, які привезуть через два тижні, а то й взагалі не привезуть!?

У Миколо-Бабанці люди чи то випросили, чи то пригрозили чимось, та їм таки повернули місцеву листоношу.

А черговий тиждень у редакції «Честі хлібороба» традиційно розпочався зі скарг передплатників на доставку газети за кількома напрямками Бобринця.

Можливо, це тільки з пресою у поштовиків не складається? Як би не так. У середу, 26 січня, староста Павлогірківки передала клопотання на ім’я керівника Бобринецького відділення. У клопотанні, датованому 20 січня, йдеться: «Прошу вирішити проблемну ситуацію, яка виникла з працівниками пересувного відділення, які обслуговують с. Павлогірківка, с. Бредихіне: відмовляються брати за світло біля будинку, не була запропонована підписка на періодичні видання, регулярна відсутність газет у повному обсязі...».

У редакції староста Павлогірківки Марина Комісарова детальніше розповіла про ситуацію. Поштовикам надали приміщення в сільській раді, де тепло і можна працювати. У суботу в старостаті вихідний день. Оскільки ППВЗ приїжджає у суботу — вона також виходить на роботу, аби відчинити приміщення. Відтак, умови для поштовиків є. Але навіть попри це тривалий час вони не приймали посилок — їздили без ваг.

Нещодавно працівники ППВЗ привезли пенсію жителю Павлогірківки, прийняли у нього на місці й комунальні платежі. Жінка, яка живе навпроти цього чоловіка, але отримує пенсію на картку, попросила і в неї взяти кошти — оплату за електроенергію. Їй відмовили, сказали, аби вона йшла у центр села, де базується поштове відділення, і там сплатила...

Таких прикладів можна назбирати по кожній території.

Жителька Мар’янівки Олена Янківська розповіла: «Через те що пошту не доставляли належно, передплачувати газети відмовилася. Я багато років до цього передплачувала по кілька газет — і «Сільське життя плюс», і «Селянську газету», і «Честь хлібороба». Можливо, щось зміниться у доставці пошти — тоді знову передплачуватимемо. До журналістів та інформації претензій нема. Непогано пишуть, погано пошту носять».

Із жовтня минуло чотири місяці. До цього ППВЗ були запроваджені в кількох інших областях, де вони працювали набагато довше. Невже не знали, що навіть за незначного снігопаду нерозчищеними дорогами нинішні «лялькові» поштові автомобілі в села не поїдуть, як це сталося по селах Кетрисанівської громади під час першого великого снігу? Поштовики вже повинні були врахувати всі недоліки у роботі — на те й реалізовувалися пілотні проекти. Навряд чи Бобринецька чи Кетрисанівська громади якісь не такі у плані вимог до надання послуг поштовиками. То що не так із самим поштовим зв’язком?

Кіровоградська область.