Вони розганяють хмари невпевненості, песимізму, тролять ворога, надихають своїми вчинками інших і наближають нашу Перемогу. На Кропивниччині війна теж об’єднала жінок спільною метою – вистояти і перемогти.

Серед таких – Аліна Самченко з Маловисківської громади, яка стала мотиватором для своїх колег та згуртувала жителів громади. Аліна чекає на другу дитину, проте виконує обов’язки директора місцевого ліцею та стала координаторкою волонтерського об’єднання «Кулінарна сотня».

На Кіровоградщині у березні було відносно тихо, якщо не враховувати кілька обстрілів та повітряні тривоги по кілька годин. Під час однієї з них Аліна Самченко всю ніч просиділа з семирічним сином у підвалі…

«На третій день війни я прокинулася о четвертій ранку. Мені не давала спокою думка, як і чим я можу допомогти нашим людям і рідній країні. Взяти в руки зброю – не можу, важке піднімати – не можу. Бо… на восьмому місяці вагітності – чекаю на другу дитину. Але розуміла, що потрібно щось робити. Напередодні у громаді закінчився хліб і жителі почали панікувати, скуповували дріжджі, борошно… Я мала вдома дріжджі й вирішила приготувати пиріжки. Спекла… і вже о 10-ій ранку мою випічку куштували наші захисники на блокпостах громади, – розповіла Аліна. – У нашій громаді дуже швидко створили штаб, який, крім іншого, координує діяльність усіх волонтерів. Ми повідомили керівництву штабу, що наш ліцей готовий допомагати. У закладі 100 працівників, усі патріоти, з активною громадянською позицією, готові підтримувати один одного та своїх захисників. Надійшло замовлення готувати їжу для захисників, які цілодобово чергують на блок-постах і перебувають у військкоматі. Готували для наших захисників дуже багато людей і не лише співробітників ліцею. Ми розділилися на кілька команд. Одна команда ліпила вареники, інша – організувала збір продуктів, ще одна – плела сітки для наших воїнів».

«Дівчата кажуть – наші вареники заряджені… на Перемогу та любов!»

«У перший день ми зліпили майже три тисячі вареників. І практично щодня ми продовжуємо ліпити їх понад 1000 штук (на знімках). Згодом штаб попросив нас переключитися на приготування голубців, пельменів. А з власної ініціативи ми ще й робимо печиво у вигляді сердечок. У штабі громади нас почали називати «Кулінарна сотня», -- каже А. Самченко.

У громаді всі включилися у волонтерську діяльність, абсолютно кожна територія вносить свій вклад і допомагає нашим захисникам. Постійно телефонують Аліні й колеги з ліцею, пропонують допомогу, підтримку та мають велике бажання включитися в роботу. 

Політикам, від яких залежить рішення закрити небо над Україною, мама семирічного сина і жінка, яка очікує через місяць народження ще однієї дитини передала: «Майте на увазі – чужих дітей не буває. Якщо сьогодні ви нам не допоможете зберегти життя наших дітей, не відомо, що буде завтра з вашими. Кожна мама найбільше хвилюється за свою дитину, за дітей, які зараз на війні. Якщо вчасно не закрити небо, діти гинутимуть не лише в Україні».

«Нікуди не збираюся, бо я у себе вдома!»

«Упевнена, що все буде добре, вірю у наші Збройні сили і Перемогу України, -- наголосила А. Самченко. – У мене є можливість виїхати за кордон до родичів, але я не хочу. Може хтось подумає, що я несповна розуму. Але я потрібна тут, моїм колегам, рідним, друзям. Не всі можуть взяти до рук зброю, але кожен може допомагати на своєму робочому місці та займатися волонтерством. Уявіть, якщо всі виїдуть, тоді й України не буде. Я нікуди не збираюся, бо я у себе вдома. Моя дитина народиться в Україні, дуже сподіваюся, що вже після нашої Перемоги. Уже маю домовленість з місцевою акушеркою, яка готова допомогти мені з народженням дитини. Знаю, що це буде хлопчик. Мої колеги, жартуючи, запитують мене, як назву козака: Байрактар чи Джавелін? Переконана: життя в Україні переможе!».

Фото надано автором.