Кетрисанівська сільська та Бобринецька міська ОТГ притулилися одна до одної на нещодавно відремонтованому автошляху, який раніше радо служив нам усім дорогою до моря і сонця, а сьогодні мимоволі нагадує про те, що різко контрастує з простими і щирими уявленнями мирної людини про безтурботність і щастя. Там, куди нас кликали хвилі, сьогодні стоять рашистські танки. Немиті й нечесані голодранці путіна сіють там смерть.
Херсон, Олешки, Гола Пристань, Скадовськ, Лазурне… Господи, що витворяє Час! Сім місяців тому, 24 серпня, я бачив морський парад у Лазурному! Літак над Джарилгачем розтягнув величезний банер зі словами «Слава Україні!» й облетів із ним увесь берег – до Залізного Порту. Наш берег. Із нашим Залізним Портом, Генічеськом, Бердянськом, Кирилівкою…
Свої – в хату, ворог – за російським кораблем
Збройними силами й територіальною обороною Миколаївщини дуже багато зроблено для того, щоб звільнити приморські області, всю нашу Таврію від саранчі в тих гидотних брудно-зелених одностроях (перетягнутих на вічно голодних пузах «дерев’яним» комісарським ременем з ненависною жовтою квадратною бляхою «со звездой»), що їх вигляд ще тридцять п’ять років тому викликав особисто у мене блювоту. Водяно-Лорине, з околиць якого на початку березня ледве вирвався живим із лап рашистів швейцарський журналіст Гійом Бріке, тепер безпечне. Як і десятки інших сіл. Жителі Миколаєва тепер можуть сховатися від «градів» у містах, де не стріляють. Приміром, у Бобринці…
«Ми поселяємо гостей в приватному секторі і гуртожитку СПТУ, всім приділяємо стільки уваги, скільки треба, щоб налагодити нормальне життя в чужому місці, – так, зі слів бобринецького міського голови Леоніда Кравченка, тут зустрічають біженців. – Після того, як дорогу з Миколаєва військові розблокували, люди через нашу громаду знову поїхали транзитом із півдня на захід.
А тим, хто реєструється й зупиняється у нас, можемо і медичну допомогу надати, й харчування організувати. Не буду казати, скільки точно у нас сьогодні харчується в їдальні щодня тероборонівців і переселенців, але, повірте, це чималий колектив. Фермери, інші жителі громади настільки одностайні в своєму бажанні бути корисними, що, якби нам дали можливість, ми б уже почали збирати кошти на оті літаки, які ніяк із Польщі не надійдуть».
Якби могли – самі купили б літак
Під час розмови з журналістами міський голова переглядає список необхідних речей, що його склали службовці міськради, виходячи із потреб воїнів на передовій. Чиновники пожертвували свої зарплати чи частину заробленого, щоб придбати в магазинах і доправити у військові частини необхідні товари…
Тим часом Бобринець, як розповідає Л. Кравченко, дає раду міському господарству. На кінець місяця очікується стовідсотковий результат в плані виконання бюджету. Медики отримали аванс. І це дуже важливий момент, якщо зважати, де знаходиться на карті Бобринець відносно того ж Кропивницького чи Вознесенська, наприклад. Іще один добрий знак – станом на середу, 23 березня, в бобринецьких господарствах фермери розпочали посівну кампанію.
«Маємо запас і на облогу»
Так само уже вийшла в поле фермерська техніка Кетрисанівської ОТГ. Щоправда, почати сівбу поки що можуть далеко не всі господарства. Заступник голови громади Дмитро Гурдиш каже, що війна зупинила процеси постачання підприємствам посівного матеріалу, пального. Поки що сіяти готовий лише кожен другий. Але люди це питання вирішать, тільки б…
«Тимчасово зареєструвалися на проживання в селах нашого ОТГ приблизно чотириста переселенців, – розповідає Дмитро Юрійович. – Переважно з Миколаївщини та Херсонщини. Але дехто навіть із Харкова приїхав до родичів і зупинився, щоб перебути лиху годину. Про запаси найнеобхіднішого ми подбали. При кожній (колишній) сільській раді створено склад продовольства. У разі якоїсь тривалої облоги не пропадемо – фермери завезли в достатній кількості олії, борошна тощо. Але маємо мислити позитивно, думати про перемогу!»
У Кетрисанівці, як і скрізь, як і в Кропивницькому, волонтери плетуть сітки, збирають передачі на фронт. Як і в Світловодську, тут консервують рибу. Воля усіх людей працює на одну ідею – вигнати ворога, вимести віником наші вулиці, полатати дороги до моря…
