Страшний сон не відпускає

Херсон перемістився до іншої реальності. Він уже місяць живе в російській окупації. А суть цієї реальності якнайкраще передала знайома – в минулому успішна бізнес-леді, а тепер просто вразлива жінка, чий магазинчик та оселя у передмісті зруйновані обстрілами.

«Мені наче наснився затяжний кошмар. Я відчайдушно намагаюся прокинутися, а сил не стає», - каже Ніна – вона знайшла тимчасовий прихисток у друзів.

Не тільки Ніна, але всі городяни вчаться у новій реальності якось виживати. Перш ніж відлучитися кудись з дому, чоловіки завбачливо обдзвонюють приятелів, і перепитують, де сьогодні помітили блокпост чи патрулі «асвабадітєлєй». Не для того, щоб на них напасти голіруч – аби дорогою лишень мати змогу заздалегідь їх оминути, як зазвичай оминають скаженого пса. Адже ніколи не знаєш, чи він накинеться, чи лишень байдуже накине оком. З тих же міркувань красуні-херсонки перестали яскраво фарбуватися й носити спокусливі вбрання: не бажають привертати уваги мерзенних кацапських пик.

Життєві здобутки разюче змінилися. Не потрапив на вулиці під кулю чи скалку снаряда – пощастило, не пошкодили житло – успіх, не позбавили волі за ніщо – везіння. Сьогодні містяни багато чого позбавлені: у аптеках не можна купити потрібних тобі таблеток, у магазинах закінчилися харчі – хіба що овочі надибаєш. Аби купити хліб, у черзі годину-півтори треба вистояти, по готівку у банку – черга на чотири-п’ять годин.

При цьому біля вокзалу окупанти під прицілом відеокамер московських пропагандонів вряди-годи роздають з фур «гуманітарку», але по неї мало хто підходить. А якщо підходять, то прикривають обличчя: від сусідів буде сором, якщо впізнають.

Пересічний люд ті роздачі навіть не дуже розуміє - якщо у вас, чужинці-доброчинці, харчів такий надлишок, що ними можна обдаровувати, то чому ваші солдати самі випрошують їжу у напівголодних родин, та ганяють за курми по селянських обійстях?

Отруйний смак московських грибочків

Можна сказати, що Херсон і його окупанти співіснують паралельно, і ці світи перетинаються лише зрідка. Міська влада турбується, аби в домівках городян було світло, подавалася газ і вода, ходив громадський транспорт. Зайди ж стирчать на своїх блокпостах, вряди-годи проскакують вулицями на маркованих літерою Z БТРах та чорних джипах, та вдираються у житла активістів і ветеранів АТО-ООС.

На стовпах розклеїли відозву від якогось «військового коменданта» без підпису – про комендантську годину, заборону на пересування транспорту, будь-яку зброю, фільмування загарбників (дивись фото). Та й по всьому.

Власне, про «діяльність» окупантів обивателі хотіли б знати тільки одне: коли ви, непрохані гості, звідси заберетеся, й перестанете псувати нам життя? І це ж питання задають їм на проукраїнських мітингах, які не тільки в Херсоні, а по всій області відбуваються заледве не щодня. Адже нічого іншого, окрім як перспективи перетворення українського міста у чергову копію Донецька та Луганська 2014-го, нам запропонувати не можуть. А животіння у «Херсонській народній республіці» без перспектив розвитку, без доступу до відкритого світу та сучасних технологій, ще й під диктатом кремлівських «порадників» і власних зрадників херсонців не влаштовує. Недарма просто на площі Свободи, біля облдержадміністрації, зайнятій орками, хтось вивісив не дуже цензурний, але дуже красномовний плакат російською «Хер а не ХНР» (на знімку).

«ХНР» замість Херсонщини - це все одно, як замість хліба з салом і чарки добірної оковитої тобі підсовують черствого сухарика й «водку» з технічного спирту. Та ще й із посмішкою переконують: мовляв, то хтозна-яка смакота. Нам сьогодні, власне, приготували роль тієї тещі з цинічного анекдоту, котра померла від отруєння грибами, а перед смертю посиніла через те, що били, бо їсти їх не хотіла. Московські грибочки – вони такі осоружні навіть на вигляд, що пробувати їх на смак ніякої охоти немає.

Чому ж здали Херсон?

Прикметно, що в чергах на ринках та під магазинами ту «ХНР» навіть ніхто не обговорює, бо ставлення до насильницького від’єднання від України в усіх однаково негативне. Про щоб там не говорили, але рано чи пізно спливає інша животрепетна тема. Як же так сталося, що Херсонщину захопили у перший день вторгнення, і куди поділися всі ті цивільні начальники та командири , хто запевняв громаду у своїй стійкості та патріотизмі?

Звісно, всі ми ще ті «диванні стратеги», та не треба бути Наполеоном чи Ганнібалом, аби згадати про два важливі оборонні рубежі, що їх і справді здали чомусь дуже швидко. Це дамба Каховської ГЕС та Антонівський міст через Дніпро під Херсоном. Ще за кілька днів до російської навали охорону Каховської ГЕС підсилили бійцями батальйону Нацгвардії України, і місцева влада переконувала – такий захист є дуже надійним. А виявилося, що на дамбі (таке вузьке «горлечко від пляшки» можна було б обороняти дуже довго) і бою, як такого, не було!

Автор цих рядків знайшов свідка, яка події бачила на власні очі. Це пенсіонер, мешканець села Веселе, чий будинок стоїть всього за кілометр від гідроелектростанції (його особисті дані з міркувань безпеки не розголошую). Свідок стверджує, що дамбу Каховської ГЕС захопив російський десант, висаджений з гелікоптерів просто на колишній сільський стадіон у Веселому. І жодного опору йому не чинили, оскільки на той момент українських військових там уже не було. «ГЕС взяли без жодного пострілу, але сильно обстрілювали частину ППО, що прикривала дамбу і знаходилася у сосняку між містами Нова Каховка і Таврійськ. Там була така пожежа, що заграву бачили з Веселого», - розповів очевидець.

На відміну від дамби Каховської ГЕС, бої за Антонівський міст під Херсоном точилися близько двох-трьох діб. Але то були радше ар’єргардні зіткнення, у ході яких споруда переходила з рук в руки (станом на зараз вона ціла – снаряди хіба що збили одну з бетонних прикрас у вигляді вітрильника). Щойно через міст прорвалася 59-а бригада ЗСУ, бої припинилися.

Чи могли б стримувати ворога довше,принаймні ускладнивши окупантам захоплення Херсона та переправу техніки через Дніпро? Напевне, потенційно могли б: адже саме для захисту рідного краю у нас ще з минулого року взялися розгортати 124 окрему бригаду територіальної оборони з п’яти батальйонів. Пам’ятаю, у грудні 2021-го на прес-конференції за участю командира бригади Дмитра Іщенка та обласного військового комісара Олександра Зіньковського запитував, чи достатньо для нової частини озброєння. Почув запевнення: у нас все є, турбуватися про це не варто. А потім почалася війна, і виявилося, що є бажаючі воювати, а «стволів» для них катма. І це не журналістське твердження, а гірка констатація факту від колишнього голови Херсонської облдержадміністрації (2016-2019 роки) Андрія Гордєєва. От його враження про оборону Херсона – цитую за текстом коментаря для «Нової газети».

«Почалася війна, а в нас жодного блокпоста немає, жодного! Всі хочуть щось робити, ніхто не знає, що робити. Я заходжу до цього комбрига тероборони, кажу: «Діма, що таке?». Навіть карти Херсона в нього не було на столі. Добровольці прибігали протягом дня, стояли біля військкомату, не знали, що робити. О сьомій вечора прийшов автобус, і їх відвезли в село. Об одинадцятій ранку комбриг уже розуміє, що в нього немає машини. Й він випадково дізнається, що їде машина зі зброєю в Олешки – наздоганяє 59-у бригаду, яку там розбили. Він каже: «Я її зупиняю і скидаю з неї 660 автоматів з боєкомплектами». На Антонівському мосту триває бій. Потрібно взяти міст під охорону. Прийшли туди, вже ніч була. По них…, вони побачили нутрощі, і як дременули всі. Десь половину автоматів повернули, половина так, без вісти зникла. Як і люди. У підсумку на озброєнні територіальної оборони залишилося пару сотень автоматів і п’ятдесят РПГ-18. Із цим арсеналом бійці спробували влаштувати засідку на російську бронетехніку у Бузковому парку Херсона. 36 з них загинули».

Коли одні билися, інші втікали

Андрій Гордєєв не знає, чого було більше у перший день війни на Херсонщині – дурощів чи зрадництва. В усякому разі, організованості вже напевне було б більше, а опір сильніший, якби у перший день війни з регіону не повтікали всі – поліцейські, СБУшники, чиновники та керівники Херсонської облдержадміністрації. Доки прикордонники, бійці НГУ та ЗСУ гинули на Антонівському мосту, з останніх сил тримаючи удар, висопосадовці-«патріоти» посідали у машини, й дали «по газах», зупинившись тільки у Миколаєві. І сьогодні звідти віщають, підбадьорюючи земляків у окупації.

Якби вони тільки чули, що люди у місті кажуть з приводу цих «підбадьорювачів»! А от очільник Херсона Ігор Колихаєв у окупованому місті залишився, і виконує свої обов’язки, обіцяючи «бути разом з городянами до кінця – яким би він не був». При цьому саме лідери місцевих громад у загарбників під прицілом: їм погрожують, їх викрадають та катують. Однак Ігор Колихаєв також дуже сумнівається, що для оборони обласного центру зробили все, що потрібно, і тоді, коли потрібно.

Цитуємо: «За тиждень до воєнних дій я звернувся до обласної державної адміністрації та закликав опрацювати план дій на випадок війни. У відповідь було сказано, що для цього є головнокомандувач, військова адміністрація та керівники штабу». …

Нині херсонці несуть квіти до Бузкового парку, де наклали головами наші тероборонці. На відміну від них, місцеві чиновники у погонах чи без них, котрі у мирний час отримували грубі гроші з бюджету «за палку любов до України», квітів тепер не дочекаються. Свої дорогоцінні життя провінційні можновладці зберегли, та й судити їх правових підстав немає. Та довіри від громади вони позбулися назавжди, як би не закінчилася ця війна.

Херсон.

Фото автора та з відкритих джерел.