Що жорсткіше російські окупанти насаджують у Херсоні свої порядки і що більше розмов про «Херсонську народну республіку», то більше тих, хто хоче її покинути, полишивши і домівки, і надбані власною працею цінності. Проте «руський мір» вчепився у втікачів всіма своїми пазурами і не відпускає їх. Ось – гірка сповідь одного з них.

– Жити в «ХНР» із самого початку не збиралися, але виїжджати було небезпечно – довкола точилися запеклі бої. Поки зважилися, поки зібралися в дорогу, а шлях на Снігурівку і далі на Миколаївщину орки вже перекрили. Спробували інший напрям – через Берислав на Дніпро.

Ми були такі не одні – на виїзді з обласного центру зібралася ціла колона біженців, що розтяглася на кілька кілометрів. На першому блокпості російський вояк відкрив багажник, подивився, що речей чимало, й поцікавився: «Виїжджаєте?». Я кажу: «Так». Він: «Ви не проїдете». Відповідаю, що все ж спробую. Він тільки знизав плечима й пропустив, розповідає херсонець Олександр.

– До Берислава проминули багато блокпостів, і на всіх чергували якісь «денеерівці» – певно, мобілізовані. Контраст із російськими солдатами, що їх бачили під самим Херсоном, видавався разючим. Росіяни були у добре підігнаних одностроях, із балістичними масками, у сучасних шоломах. А бійці з невизнаних республік і вдягнуті були абияк, і без балістичних масок, а шоломи – точно часів другої світової. З озброєння – теж не менш давні карабіни «СКС». Бронетехніки поруч – жодної. Блокпости спішно укріплюють підручними засобами – мішками з піском, обкидають землею та зміцнюють якимись листами пластику. Я не фахівець у військовій справі, але й без досвіду зрозуміло, що в разі серйозного обстрілу таку «фортецю» за хвилини з тією ж землею перемішають разом із її залогою.

Такі бійці харчів не просили, грошей не відбирали: хіба що один зазирнув у торбу, побачив там пляшку коли і аж затрусився: «Можна я візьму?». «Бери, – кажу», – як заборониш? Та під Бериславом колону зупинили. Стояли години дві без руху.

Із сусідньої машини чоловік пішов до блокпоста дізнаватися, коли пропускати почнуть. То йому сказали, що пропускати не будуть узагалі, позаяк «готуються до наступу». Довелося повертатися в Херсон, де постійно чути вибухи – працює артилерія і «Гради». Щоправда, хтось залишився у Бериславі чи в придорожньому селі Давидів Брід – чекають вдалішої нагоди проїхати.

Близько одинадцяти легковиків від’єдналися від основної колони – знайдений провідник зголосився провести на вільну землю якимись «мурашиними стежками». Дехто з пасажирів цих машин залишив свої контакти, але з того часу їх телефони на дзвінки не відповідають, і що з ними, ніхто не знає. Інші біженці не виключають підриву на міні чи потрапляння під обстріл на лінії фронту. Адже про такі випадки зі схильними до надмірного ризику біженцями повідомляють заледве не щодня. Хоча навряд чи тут доречний вираз «надмірний ризик». На війні і в глибокому підвалі вижити не завжди щастить…

Херсон.