Будинок у селі Хотин Радивилівського району, де мешкає Надія Мельник зі своєю родиною, унікальний тим, що частину його господиня обладнала під етнічно-краєзнавчий музей. А експонатами стали речі, зібрані за останні півстоліття.

Першим у колекції Надії Мельник був древній ритуальний горщик, який їй передав тракторист, котрий копав пісок екскаватором у сусідньому селі Полуничне. Потім там працювала археологічна експедиція під керівництвом відомого дослідника історії Ігоря Свєшнікова. Він дізнався про колекцію Надії Мельник. Дружба двох дослідників історії тривала десятиліттями, аж до кончини Ігоря Кириловича. Саме він навчив Надію Мельник визначати вік предмета та належність до певної культури.

А отой горщик науковці взяли на дослідження і за допомогою сучасних технологій установили, що йому — 2,5 тисячі років. До того ж він — ритуальний. У нього висипали прах і закопували разом із двома іншими — для їжі та питва. Ось так, за древніми віруваннями, людина мала вікувати на тому світі...

У музеї Надії Мельник є і предмети висоцької культури, і козацькі люльки, й пощерблена козацька шабля, знайдена на місці переправи козаків під час Берестецької битви 1651 року... Є й рушник, вишитий на сході України у 1933-му, під час голодомору. На рушникові, обміняному на хліб, — не квіти, а колоски.

Словом, тисячі експонатів. Але є іще. Тож вона бідкається, що не може у своїй садибі вмістити усіх експонатів, і мріє про повноцінну садибу-музей. Під неї готова віддати дідусеве обійстя, що перейшло їй у спадок. Там стільки всього: верстати, діжки, посуд, лавки, столи, жорна, дерев’яні сумки для школярів, скрині, дерев’яні туфлі, що їх дід Іван сам робив після війни — такі рідко де побачиш... Але без допомоги влади підняти музей-садибу вона сама не подужає, там потрібен ремонт.

А ще Надія Андріївна видала книгу про історію рідного села «Святі місця землі моєї... Хотин», на черзі — книга про сусідню Гоноратку. Жінка також збирає давні розповіді та народні пісні свого краю: лише з вуст землячки, нині покійної Марії Іванівни Романюк, записано понад сто пісень, частина з яких притаманна суто тутешньому краю.

Є у Н. Мельник також матеріали про відомих людей, які народилися, пов’язали свою долю з Хотином, Полуничним, Гонораткою, науково-краєзнавча праця про місцеві писанки. Є товста папка матеріалу про походження сільських прізвищ.

— Якось у Рівному я брала участь у науковій народознавчій конференції, — розповідає Надія Мельник, — де йшлося про походження прізвищ. Тема так захопила мене, що я вирішила дослідити усі прізвища, що є в нашій місцевості. Й відкрила для себе багато цікавого. Приміром, є прізвища Пташини та Комахи. Чому? В першому випадку чоловік узяв город під лісом, посіяв пшеницю, але щораз, як навідувався на поле, заставав там зграю птаства, що живилася посівом. І казав землякам: «Та хіба ж це моє поле? Це ж пташине». Отак і нарік сам себе Пташиною. А інший облюбував місце, щоб поставити хату, а там — комашник. Не хотілося селянинові його руйнувати і не хотілося вибирати для житла іншу місцину. Взяв і переніс комашник до лісу. Відтоді в народі сам став Комахою.

Рівненська область.

Надія Мельник у домашньому музеї із 300-річним глечиком.

Унікальні експонати музею — бойова козацька шабля, тарілочки, вилиті з алюмінієвої обшивки літака, та дерев’яна сумка, з якою у Хотині колись ходили до школи.

Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.