Якби я зустрілась із цими трьома хлопцями-механізаторами до війни, обов’язково говорили б про посівну, про те, як їм працюється у місцевого фермера, що заробляють, і чим живе їхнє село. Тепер розмова, начебто, і про все це, але із зовсім іншими акцентами. Я майже не питаю – вони самі хочуть розповісти якнайбільше:
– Ви, може, чули, у сусіднє село привезли хлопця. У Маріуполі воював. В «Азові». Увімкнули телевізор, а там якраз про нього розказують. Його просто розірвало на шматки. Жінка лишилась. Дитинка маленька. А ми ж його знали. Разом до школи ходили. Йому тільки 25.
Завтра ховатимуть… А нам ще сіяти і сіяти. Ще двісті гектарів. Завтра вони з самого світанку почнуть сіяти. А сьогодні – неділя. І хоч час дуже гарячий, місцевий фермер, він же і староста села, дав хлопцям вихідний. Бо їх теж треба берегти. У селі механізатор тепер просто на вагу золота.
Відпочинок нехитрий: хлопці сидять на старенькій автобусній зупинці – більше й зібратись ніде. Дозволили собі недільну розвагу – по пляшці пива. Якраз навпроти зупинки просто у своєму дворі місцевий підприємець влаштував єдиний у селі «магазин» – така собі невеличка будка, у якій на вітрині викладений весь нехитрий товар. «А він же ще й по селу їздить, привозить двічі на тиждень тим, хто не може сюди дійти, хліб, ну, все, що там ще треба», – пояснюють мої нові знайомі.
І тут же один додає:
– Та в нас людей дуже мало залишилось. От в мене батько пішов на війну. Вже пройшов навчання і скоро піде на фронт. У нього спеціальність потрібна – він може керувати таким катком, який їде по замінованій території і підриває міни, а за ним вже йде наша техніка і війська.
Дядько теж пішов. І брат уже воює. Його дружину ми заспокоюємо, що все буде добре, а вона плаче – бо маленька дитина в хаті.
І я вже у списках у військкоматі. Але за мене підписалась вся громада – люди просили, щоб поки не забирали, бо ж сіяти треба. От підемо ми – то хто це зробить?
І тут розмова знову перестрибує на посівну. Тепер всі, хто залишився у селі, – на своїх городах. Сіють городину, садять картоплю. А фермери засівають навколишні поля. Можливо, отих згаданих двісті гектарів для великого агрохолдингу – дрібничка. А для місцевих фермерів, у котрих не така потужна техніка і не такі запаси пального, все складніше. Та ніхто не здається. Сіють все – ячмінь, соняшник, гречку… Роблять все, щоб і в час війни ніхто не відчував голоду чи дефіциту продуктів. Хоч як це не пафосно звучить, але кожен, хто сів за кермо трактора, взяв до рук лопату чи сапу, працюють для країни, на Перемогу.
Бо це тільки здається, що крихітне село, яке лише за два десятки кілометрів від обласного центру та на такій же відстані від Ярмолинець, центру територіальної громади, у якому в мирні часи заледве назбирувалось три сотні мешканців, знаходиться в тилу далеко від фронту. Війна і тут зачепила кожну родину, котра відправила воювати за країну своїх синів, братів, батьків…
І ці хлопці, котрі сьогодні ще мирно сіють, завтра можуть взяти до рук зброю і пересісти на військову техніку. Та поки їх передова – це поле.
Як і для десятків інших механізаторів, котрі в ці дні працюють на полях Хмельниччини. Цієї весни їм потрібно посіяти 845 тисяч гектарів ярих культур. Це не звична посівна. Бо непросто збирати для неї всі ресурси – пальне, насіння, людей… Та роботи не зупиняються. Як повідомили в Управлінні розвитку агропромислового комплексу та земельних відносин Хмельницької ОВА, до кінця квітня ярину посіяли майже на половині намічених площ. Повністю завершили сівбу ранніх ярих зернових культур, які займають 82 тисячі гектарів. Найбільші обсяги серед них зайняв ярий ячмінь.
Наближається до завершення сівба соняшнику, який вже зайняв майже 140 тисяч гектарів. А цукровий буряк посіяно майже на 25 тисячах гектарів. Тепер роботи зосереджуються на кукурудзяних полях, на окремих ділянках починають заправляти в землю сою.
Селяни в ці дні не розгинають спини на картопляних грядках. Як кажуть в управлінні, бульби вже посаджені більш як на 22 тисячах гектарів, і це третина від того, що планувалось.
Потепління після затяжної та холодної весни дало можливість розпочати і сівбу та висадку розсади овочевих культур. Перші п’ять тисяч гектарів уже засаджено. Аграрні фахівці сподіваються, за сприятливих погодно-кліматичних умов роботи на полях завершаться до третьої декади травня. Але важливим чинником залишається ще й воєнний. Всі дуже чекають закінчення війни. І кожен, як може, працює на Перемогу.
Хмельницька область.
