Це було родинне гніздечко Малинських. Нині воно потребує кращого догляду.
Увесь парк був оперезаний диким виноградом і дренажними трубками, які, між іншим, виготовляли за якусь сотню метрів звідси, на території панської гуральні. Амбітний господар Михайло Малинський зробив неможливе — збудував маєток на болоті. Кілька років робітники звозили волами чорнозем із села Голубного і засипали болото, зводили греблі трьох ставків. Опісля розпочалося будівництво палацу. Взагалі Михайло Малинський був людиною підприємливою та далекоглядною, він ініціював потрібні комунальні проекти, планував облаштувати водогін та каналізаційні артерії. Будівельні матеріали, робітників, інженерів привезли із Західної Європи. Триповерховий палац з коркового дерева вони прикрасили напівкруглими вежами, балконами, розкішною ліпниною. Такі маєтності були популярним архітектурним трендом того часу.
О, то все ідеї Анни, дружини Михайла, вона була надзвичайною жінкою, мала витончений смак. У триповерховій будівлі було сорок чотири кімнати. На першому поверсі — вітальня, гардеробна, величезний, протяжний, поділений на дві частини з вільно розміщеними колонами хол, органний зал, капличка, лазня і кухня. На другому — кабінет Михайла, спальні господарів з балконами, їдальня. Третій був гостьовим, хоча він майже не використовувався.
До смаку господині додалася практичність й далекоглядність господаря: до палацу і навіть господарських приміщень було підведено воду і комунікаційні мережі. У замку ще століття тому була вбиральня. Система опалення — то окрема тема. Вона була облаштована так, що від грубки на першому поверсі тепле повітря люфтувало під підлогою будівлі та обігрівало всі три поверхи. Паркет лежав на олов’яній подушці, а кімнати обігрівалися кахельними грубками. На вікнах — гардини, стіни оббиті дорогими тканинами, на яких красувалися родинні картини Малинських. Розкішну резиденцію власник називав замком, а
У маєтку була двоповерхова електростанція, яка працювала на дровах, а потім — на мазуті. На першому поверсі — котел, парова турбіна, генератор, а на другому проживала сім’я електрика. З настанням темряви і до 10—11-ї години вечора запускали електростанцію, так заряджалися батареї, що забезпечували струмом у нічні часи панське помешкання, водонапірну вежу, гуральню, а пізніше — солдатські казарми.
На 18 гектарах був закладений розкішний парк. Польський дослідник роду Малинських Роман Афтаназі визнав його «хоч і відносно молодим, але найгарнішим на Волині». У зеленій оазі ховалися доріжки-лабіринти, де полюбляв губитися маленький Нельо (так Емануеля, сина Малинських, називала мама Анна Врангель). Цю рукотворну красу спроектував автор Уяздовського парку у Варшаві. Втім, деякі науковці
Напевне, це так, бо ж парк заклали в англійському стилі з обов’язковими елементами — озерцями, широкими світлими галявинами та групами листяних дерев. Під керівництвом садівника Вольського (на жаль, його ім’я загубилося в часі) наймані по навколишніх селах робітники висадили майже сто порід дерев та кущів з різних частин світу, привезених з-за кордону. Серед них — веймутова сосна, кінський каштан, канадський клен, жасмин, декоративні виноградники, велика кількість троянд та первоцвітів. Однак переважали тополі, дуби, ясени, були і ялини. Жасмин додавав ароматного запаху, бузок, первоцвіти та глід — різнобарв’я. Вночі карбідні ліхтарики освітлювали доріжки з лавочками. Певні локації засадили грабами, створюючи огорожу. Перед глядачем, що гуляв доріжками, періодично відкривалися ефектні краєвиди.
Поруч з палацом викопали три ставки, сполучені між собою чудовими ажурними місточками. З болота Гало до парку тягнулася глибока канава з дерев’яними заставками. У найменшому ставочку розводили мальків риб, у двох інших — вирощували коропів, линків, карасів і навіть форель. За водоймищами доглядав поляк Вовженець. Одне із них було неправильної форми, з острівцем посередині, а на ньому — дерев’яна альтанка. Туди плавали човнами і прогулювалися місточками.
Поблизу ставка Михайло Малинський для свого сина заснував звіринець. Маленький Нельо любив туди навідуватися, годувати павичів, спостерігати за ведмедем, вовком, лисицею та орлом...
На жаль, резиденцію Малинських, як і рукотворний парк на болоті, знищили безгрошів’я та байдужість. Якби цей палац дожив до наших днів, то в ньому, безперечно, знімали б фільми про двірцеві інтриги та любовні перипетії Емануеля Малинського — останнього нащадка роду, який, маючи багатство, вроду, розум, так і не знайшов особистого щастя й помер у самотності.
Березне Рівненської області.
Фото автора.
