Якісне правозастосування її результатів сприяє запобіганню значної кількості злочинів, зокрема, завдяки виробленню оптимальних засобів, прийомів і методів збирання, дослідження, оцінки та використання доказів. Міністерство внутрішніх справ України, серед іншого, здійснює формування державної політики у сфері забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства й держави, протидії злочинності. З цією метою ми розробляємо та супроводжуємо законопроєкти, спрямовані на ефективне правове забезпечення діяльності правоохоронних органів України.

Крім розроблення та супроводження законопроєктів, для команди МВС пріоритетним є забезпечення дотримання юридичної визначеності як однієї з базових складових принципу верховенства права. Значущість цієї складової безпосередньо пов’язана з питанням суспільного сприйняття і прогнозуванням наслідків прийняття законів. Міністерство формує стратегію суспільних комунікацій, основою якої є докладне роз’яснення законодавчих ініціатив і механізму їх правозастосування. Базовий принцип римського права, який успадкувала Конституція України, — «іgnorantia juris non excusat або ignorantia legis neminem excusat» (незнання законів не звільняє від відповідальності) — слід тлумачити з важливим уточненням, згідно з яким закон необхідно не лише знати, а й розуміти.

В умовах воєнного стану, спричиненого повномасштабним вторгненням росії в Україну, низка законів і підзаконних правових актів потребували доопрацювання або прийняття, з огляду на екстраординарні виклики.

На сьогодні однією з відчутних проблем правового регулювання є питання державної реєстрації геномної інформації людини з метою швидкої ідентифікації осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, та невпізнаних тіл (останків).

Функціонування бази даних геномної інформації людини, подібно до обігу цивільної вогнепальної зброї, донині врегульовано підзаконним нормативним актом. Ідеться про наказ МВС України від 10 вересня 2009 року № 390 «Про затвердження Інструкції з організації функціонування криміналістичних обліків експертної служби МВС».

Загалом у базі даних нині на обліку перебуває майже 45 тисяч ДНК-профілів, більшу частину яких встановлено зі слідів, вилучених з місць учинення злочинів, і лише одна четверта ДНК-профілів у базі даних — це зразки підозрюваних осіб.

Для порівняння — Національна база даних ДНК Великої Британії, яку створили 1995 року, містить більш як 6 мільйонів профілів. Серед них сліди з місць нерозкритих злочинів становлять лише близько 700 тисяч ДНК-профілів, а решта, тобто 5,5 мільйона, — зразки підозрюваних і засуджених осіб. З 2001-го до 2020 року в цій базі було зафіксовано 731 тисячу збігів за нерозкритими злочинами. Це вказує на залежність динаміки розкриття злочинів за допомогою бази даних ДНК від кількості наявних у ній ДНК-профілів зразків підозрюваних і засуджених осіб. Країни зі сталою демократією приділяють значну увагу на державному рівні питанням внутрішньої безпеки, ефективному попередженню та швидкому розкриттю злочинів.

Водночас в українській базі даних досі відсутні геномні зразки засуджених за вчинення умисних злочинів проти життя, здоров’я, статевої свободи, статевої недоторканості особи, що негативно позначається на ефективності розкриття подібних злочинів.

Таким чином, нагальною є потреба у врегулюванні на законодавчому рівні вже фактично наявного криміналістичного обліку генетичних ознак людини. Цей крок цілком відповідатиме євроінтеграційним векторам зовнішньополітичного руху України.

Що ж вважають геномом людини? У кожної людини є унікальні генетичні ознаки. Відносно в недалекому минулому, 1953 року, британські вчені Джеймс Уотсон і Френсіс Крік з університету в Кембриджі запропонували структурну модель ДНК – подвійну спіраль. Зазначене відкриття зумовило динамічний науково-технічний прогрес, зокрема революцію у вивченні генетики. Згодом криміналістична наука поповнилася новим та ефективним методом розслідування злочинів. Уперше можливість дослідження індивідуальних ознак людини за ДНК дослідив англійський генетик А. Джеффріс 1984 року. Це дозволило розробити техніку виявлення та дослідження ДНК з метою ідентифікації людини, так звану ДНК-дактилоскопію методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Вказаний метод застосовують і сьогодні під час проведення молекулярно-генетичних експертиз. В Україні ці експертизи вперше почали проводити 1992 року в Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України.

Конституційним імперативом і суспільним вибором для України є формування правової держави.

Попри тривалий період функціонування бази даних геномної інформації людини, відсутність законодавчого врегулювання в Україні негативно позначається на ефективності кримінального судочинства. Група народних депутатів України ще 2020 року зареєструвала законопроєкт «Про державну реєстрацію геномної інформації людини» (реєстр. № 4265). Законо-проєкт має тривалу історію розроблення та доопрацювання. Наразі чинна редакція є досить збалансованою та загалом відповідає меті цього проєкту.

Проєкт закону покликаний чітко врегулювати процеси створення та функціонування обліку геномної інформації людини в Україні, удосконалення роботи правоохоронних органів України із запобігання, виявлення, розкриття та розслідування злочинів проти життя, здоров’я, волі, статевої свободи та недоторканості особи, а також інших злочинів і правопорушень, розшуку безвісти зниклих осіб та ідентифікації невпізнаних трупів.

Запропоновано визначити підстави для обов’язкової державної реєстрації геномної інформації осіб, яким повідомлено про підозру, та засуджених у вчиненні умисних тяжких або особливо тяжких злочинів проти життя, здоров’я, волі, честі, гідності, статевої свободи, статевої недоторканості особи та до яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також осіб, зниклих безвісти (цю інформацію за рішенням суду може бути встановлено шляхом проведення молекулярно-генетичної експертизи (дослідження) раніше відібраних біологічних зразків або біологічного матеріалу, відібраного з особистих речей особи, зниклої безвісти).

Слід зауважити, що в умовах війни росії проти України питання встановлення особи за геномною інформацією має амбівалентні цілі: з одного боку, сприяння доказуванню в процесі розслідування кримінальних правопорушень, а з другого — ідентифікація загиблих військовослужбовців та цивільного населення України, встановлення та збереження геномної інформації військовополонених.

Досвід зарубіжних країн засвідчує, що передумовою високої ефективності застосування методу молекулярно-генетичних досліджень є ведення автоматизованої бази даних ДНК. Без зазначеної бази молекулярно-генетична експертиза є лише «сліпим інструментом», що дає змогу порівняти між собою ДНК-профілі слідів, залишених на місці події, з ДНК-профілями встановлених осіб, зразки яких було надано для експертизи. Світовий досвід підтверджує доцільність створення єдиної бази даних ДНК. За таким принципом, наприклад, функціонують бази даних ДНК у США, Великій Британії, Польщі, Німеччині, Італії, Іспанії, Франції, де визначено одного держателя та адміністратора відповідної бази.

Введення воєнного стану та активні бойові дії змусили переглянути певні норми щодо військовослужбовців та інших категорій з метою їх подальшої ідентифікації в разі загибелі. Досі тривають фахові дискусії з приводу законодавчого врегулювання цього чутливого питання.

На сучасному етапі для пошуку безвісти зниклого необхідно дослідити зразки його близьких родичів (якщо вони є) або особисті речі. У випадку з родичами нам потрібно отримати дозволи цих людей на оброблення їхніх персональних даних. І лише після цього можна помістити їхні генетичні ознаки до бази даних ДНК для проведення пошуків на спорідненість. Особливої актуальності це питання набуло після збройного вторгнення росії в Україну 2014 року. Чимало загиблих військовослужбовців не мають близьких родичів (батьків, дітей), з огляду на що ідентифікувати їх практично неможливо. Є світовий досвід щодо ідентифікації невстановлених тіл військовослужбовців. Наприклад, у військовослужбовців відбирають зразки, які зберігаються у спеціально відведеному місці — репозиторії. У разі відсутності обставин, необхідних для використання біологічного матеріалу, зразки знищують, не досліджуючи їх.

Особливістю цього проєкту закону є можливість застосування знеособлення конфіденційної інформації з метою захисту персональних даних.

У разі прийняття закону до бази даних будуть додавати ДНК-профілі за результатами не лише судових експертиз, а й молекулярно-генетичних досліджень (наприклад, дослідження зразків біологічного матеріалу засуджених). Ми готові до внесення деперсоналізованої інформації, що можна буде виконати, застосовуючи комбіновану систему індексації CODIS.

Згідно із запропонованим законопроєктом, база даних ДНК має бути державною власністю, держателем якої є Міністерство внутрішніх справ України. Адміністратором бази даних є Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС, який має одну з найсучасніших в Європі молекулярно-генетичних лабораторій, акредитовану до вимог міжнародного стандарту ISO/IEC 17025, кваліфікований персонал і багаторічний практичний досвід проведення судових молекулярно-генетичних експертиз, ведення криміналістичного обліку генетичних ознак людини.

Підбиваючи підсумки, зауважимо, що науково-технічний прогрес має сприяти вирішенню неординарних викликів і розв’язанню нагальних проблем сучасності, на що, власне, й спрямована діяльність команди Міністерства внутрішніх справ України.

В античній Греції кожен громадянин, досягнувши повноліття, був наділений правом законодавчої ініціативи, але відповідальність за наслідки прийнятого закону зберігалася від одного до трьох років. Імплементацію закону про геном людини буде здійснювати МВС, і з цих міркувань парламентарії активно залучають наших галузевих фахівців до опрацювання законопроєкту й висловлення правових позицій. Конструктивна співпраця між різними гілками влади — одна з основоположних засад ефективного формування та реалізації державної політики.

Щиро сподіваюся на незмінну підтримку системи МВС парламентаріями та прийняття найближчим часом важливого законопроєкту «Про державну реєстрацію геномної інформації людини», реєстр. № 4265.

Богдан ДРАП’ЯТИЙ,
заступник міністра внутрішніх справ України.