Але ефект виходить зворотній: від «руського миру» в результаті воліють утекти навіть ті, хто до останнього залишався в захопленому ординцями місті. Днями його покинула і така відома в регіоні діячка культури, як Надія Коротун – директор Херсонської обласної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара (на знімку – друга ліворуч, ще до війни під час заходу в бііліотеці). 

З перших днів війни найбільша книгозбірня краю читачів не обслуговувала – до роботу виходили тільки охоронці та інженерно-технічні працівники. Цеглини на макітри окупантів з її будівлі не летіли, зброя та боєприпаси тут не зберігалися, але бібліотеку зайди все одно в спокої не залишили.

«Почалося з того, що до закладу вломився гурт автоматників і ФСБівців. Від сторожа вимагали, аби їм надали карти населених пунктів і доріг краю. Сторож зателефонував мені, а я пояснила «гостям», що про місце зберігання таких карт не маю поняття – за них відповідали конкретні спеціалісти, котрі евакуювалися. Від візитерів тоді почула багатозначне: «Ви ще подумайте». За кілька днів знову вламуються автоматники із ящиками виданої в РФ псевдоісторичної літератури. Зняли пропагандистський ролик, і пішли собі. А до тих коробок, повних ідеологічного непотребу, потім ніхто й не доторкнувся – вони так і залишилися стояти в холі. Минає ще день, і знову приходять озброєні люди. «Чому ніхто не працює?». Протягом минулого тижня ФСБівець у супроводі автоматників з’являвся тричі, як за графіком – у понеділок, середу й п’ятницю. Зрештою, нам поставили вимогу – скликати збори трудового колективу, із членами якого «хочуть поговорити». Знаючи, як ці «розмови» можуть закінчитися і не почуваючись у безпеці, евакуювалася разом із онуками. Дорога на вільну землю була важкою й небезпечною: біля села Василівки поруч із лінією фронту колона біженців складалася із 150 автівок, а пропускали їх російські військові потроху – тільки з п’ятої до сьомої години вечора. Тож дві ночі довелося поспати з дітьми в машині, під звуки обстрілів. Однак було чітке розуміння: залишатися далі в Херсоні мені вже не можна, бо за відмову виконувати забаганки окупантів можу поплатитися», – розповіла власкору «Голосу України» Надія Коротун. 

Нині херсонські колабораціоністи підшукують у книгозбірню фейкового директора. Буцімто запропонували обійняти цю посаду працівниці іншої бібліотеки, котра не змогла покинути місто. Та відмовилася, тож пошуки кандидата в слухняні управлінці тривають. Либонь, когось та знайдуть – адже особливою перебірливістю маріонеткова «влада» не грішить. «Призначать» начальником якогось сторожа, як у обласному муздрамтеатрі, або двірника, та й по всьому. Освіта й досвід роботи для цього не обов’язкові – аби зрадник лишень присягнув окупантам у вірності, й слухняно виконував усі, навіть відверто безглузді їх накази та забаганки.

Херсон.