Корінний дубенчанин Леонід Мосійчук змалку торував міські підземелля, зведені ще за князів Острозьких, а потім як директор комунального підприємства «Архітектор» всерйоз задумався над створенням мапи таємних мереж старовинного Дубна.

До провалів місту Дубно не звикати. На вулицях і городах, навесні чи восени трапляється, що колишні копанки не витримують ваги землі та часу. Нещодавно, приміром, на подвір’ї Сидорчуків на вулиці Забрама під землю пішов квітник перед будинком. 

— Бувало, під землю опускалося триметрове дерево, — розповідає Леонід Мосійчук. — Отакі підступні нерозвідані дубенські підземелля. Уперше про них я довідався у дитинстві. Спочатку з розповіді батьків. Потім прочитав повість Гоголя «Тарас Бульба». Там є епізод, коли Андрій пробирається у монастир, а на сторожі біля таємного входу стоїть чернець. Ми, хлопчаки, вирішили розвідати описаний Гоголем підземний хід. Старші хлопці опустилися у колодязь неподалік Луцької брами, що був початком ходу, а ми, молодші, стоїмо на сторожі... Аж бачимо: лізуть наші друзі із колодязя, аж захекалися. Коли заспокоїлися, розказали, що злякалися скелета при вході у підземний хід. Мовляв, той монах і досі оберігає підземелля.

— Потім, коли у скверику неподалік Свято-Миколаївської церкви утворилося провалля, — продовжує дослідник, — я уже сам залазив у яму. Той підземний хід вів від православного храму в напрямку польського костелу. На жаль, шлях спиняли земляні завали. Ми хотіли їх розчистити. Доки збиралися, дорослі засипали провалля. Втім, і нині можна дослідити ту підземну вітку. Річ у тім, що у місті зберігся так званий будинок Будьонного (де колись жили Будьонний та Ворошилов). Через підвал ця будівля з’єднувалася з підземкою. Коли тут оселилися інші люди, хід до підземної вітки замурували, і це перекриття стоїть досі, а ходи виявилися забутими. По цьому напрямку теж траплялися обвали. Я залазив туди, проходив кілька десятків метрів. Але далі — завалля. В усіх обстежених мною ділянках проглядалися однакові параметри: висота ходу — від двох метрів до двох метрів сорока сантиметрів, ширина — півтора метра. У деяких місцях вершник на коні міг проїхати.

За вивчення підземних ходів під Дубном всерйоз ніхто не брався. За радянських часів було двоє ентузіастів, старший мав прізвище Міліцин. У вихідні вони вирушали на Тараканівський форт, у Дубенський замок, опускалися у колодязі, розкопували заглибини. Одні казали, що то їхнє хобі. Другі — що вони шукають княжі скарби. Треті — що мають карту схованок єврейського золота. Справа дійшла до КДБ, після чого ентузіазм у Міліцина та його друга пропав.

Але саме тоді заговорили про те, щоб офіційно обстежити наявні ходи, скласти карту-схему підземних віток. 

Особливо активно це обговорювали на початку 1980-х років. Адже часто будівельники натрапляли на провалля, а старі будинки, особливо після дощів, давали тріщини. Конче потрібен був план, який унеможливлював би такі аварії. Але до діла так і не дійшло. Проблема залишилася актуальною. Чи можна її вирішити? Звичайно. Одним із кроків уперед у цьому напрямі може стати концепція регенерації історичної частини Дубна.

Євген ЦИМБАЛЮК, краєзнавець.

Рівненська область.

 

Архітектор і краєзнавець Леонід Мосійчук.

 

Фото автора.