Хмельничани збирають гроші на квадрокоптери і хочуть, щоб золота та срібна медалі з Олімпіади в Монреалі, які мали піти на їх купівлю, залишилися в родині олімпійця Сергія Нагорного.

Ім’я веслувальника Сергія Нагорного, почесного громадянина Хмельницького, заслуженого майстра спорту, кавалера ордена «Дружби народів», заслуженого працівника фізичної культури і спорту України, добре відоме у спортивних колах не тільки нашої країни. У 1976 році він здобув золоту медаль на монреальській Олімпіаді у змаганні на байдарці-двійці і срібну нагороду на дистанції 500 метрів. Для кількох поколінь хмельничан він був і залишається прикладом того, як можна досягати світових вершин. А тепер олімпієць ще й продемонстрував, як треба боротися за перемогу, оголосивши, що хоче продати свої медалі і придбати два дрони для наших бійців.

Рішення не було спонтанним. Йшов до нього з початку війни. Вже у перші дні нападу записав відео до спортсменів. Насамперед звертався до своїх колишніх колег та товаришів по спорту з росії та білорусі, аби ті не довіряли ворожій пропаганді, виступили проти війни та підтримали Україну. Вірив, що із членами колишньої збірної Союзу його єднають довгі роки дружби. Адже тоді разом приносили перемоги своїй країні. Тож, не розуміючи, як «браття» танками і ракетами нищать нашу країну, закликав: «Люди, схаменіться! Виходьте, зупиніть війну! Що ви робите? Ця війна вбиває не тільки нас, вона вбиває й вас! Слава Україні!».

Але ж яким було розчарування, коли наштовхнувся на глуху стіну нерозуміння, мовчання чи повного ігнорування вчорашніх друзів, спортсменів і тренерів. Можливо, тоді чи не вперше задумався над тим, що спорт і спортсмени не можуть бути ні поза політикою в найширшому розумінні цього слова, ні поза війною, як дехто намагався твердити. Коли твоя країна стоїть перед такою загрозою, ніхто не може думати лише про власні досягнення і перемоги.

Чимало справді гідних спортсменів — і теперішніх, і колишніх — тепер боронять Україну. Сергій Вікторович впевнений, навіть у свої 65 не стояв би осторонь, якби не перенесена важка операція. Єдине каже твердо: «Я не міг залишити свою країну, своє місто. Я народився тут, я тут тренувався, у цій спортивній школі, на цій річці. І я тепер побіжу від цих фашистів? Та не буде цього ніколи!».

Продана на аукціоні медаль, яку тренер Володимир Копачинський отримав за встановлення світового рекорду у гирьовому спорті, принесла кошти для ЗСУ і повернулася до свого власника.

Немає нічого дорожчого за звитягу

Не зміг воювати сам — благословив сина, котрий нині серед захисників України. І тепер, залишаючись вдома, Сергій Нагорний намагається усіляко допомогти хлопцям, котрі воюють. А коли дізнався, що підрозділу, де служить син, потрібні квадрокоптери, вирішив їх купити.

Для цього потрібно 220 тисяч гривень. Із пенсії такої суми не назбирати. Тож олімпійський чемпіон оголосив про аукціон з продажу золотої та срібної медалей. Та не сподівався, що його рішення викличе резонанс серед хмельничан. Дізнавшись про аукціон, волонтери вирішили підтримати самого спортсмена і запропонували без усякого аукціону просто перераховувати кошти, хто скільки може, на банківську картку Сергія Нагорного 5168745016129949 у ПриватБанку. Вирішили, що олімпійські нагороди мають залишитися у родині для внуків та правнуків на згадку не тільки про те, яким чудовим спортсменом був їхній дідусь, а й якими справжніми українцями є чоловіки у цій родині.

Рятуючи олімпійські медалі, хмельничани почали переказувати кошти. Олімпієць зізнався, що був вражений таким ставленням земляків. Та просто до сліз розчулив його вчинок семирічного Макара Ліпінського. Хлопчик віддав усі свої заощадження, які збирав кілька років. Пояснив, що іграшки йому не потрібні, коли триває війна. А потрібна перемога. І її наблизять також нові квадрокоптери.

До всього Макар змалку займається спортом. Батько-тренер навчає його боксерській майстерності. Та навчив його значно більшого — любові до України і поваги до гідних людей. Макар не раз казав, що колись обов’язково стане олімпійським чемпіоном, і вже тепер знає, який важкий шлях до цієї вершини. Тож, коли дізнався, що колишній олімпієць хоче пожертвувати свої нагороди, вирішив особисто передати йому свої гроші. Віддав все до останньої копійки — 6190 гривень.

Макар найперше мріє про перемогу. А нагорода до нього вже прийшла: Сергій Нагорний подарував хлопчику статуетку богині Перемоги і медаль Національного олімпійського комітету.

Нагороди не полишають своїх власників

Це вже не перший випадок, коли спортсмени віддають свої нагороди на благодійні аукціони. Так зробив і ветеран спорту 79-річнй Володимир Копачинський, пожертвувавши пам’ятну медаль від Книги рекордів Гіннеса. Отримав її у 2013 році за встановлення світового рекорду у категорії масового, тривалого та одночасного підняття гир трьома сотнями учасників. У квітні медаль продали на аукціоні й виручені кошти передали на допомогу ЗСУ.

28 тисяч гривень за неї заплатив Олександр Гуліцький. Разом із братом Валерієм чоловіки вже багато років мешкають у Великій Британії. Але не забули, як колись їхній життєвий шлях починався у сільському спортивному залі у Макові, де тренером був і досі залишається Володимир Копачинський. Англійські бізнесмени не забули його уроки. З початку війни вони усіляко допомагають Україні і, коли дізналися про аукціон, не просто викупили медаль, а... повернули її законному власнику.

Хмельницький.

Фото з відкритих джерел.