Ірина Макєєва - лікар-анестезіолог з 22-річним стажем. Приїхала в Олександрівську громаду з Харкова. Власне житло, стабільна, хороша робота, у сина - активне студентське життя... Усе це в одну мить перекреслила війна. Довелося все залишити і тікати: далеко, у невідоме місце, до незнайомих людей. Але туди, де буде тихо і спокійно.

Ірина Миколаївна почала з пошуку роботи. Деякі лікарні, куди телефонувала, запрошували, але на невисоку зарплату. Тут, в Олександрівці, запропонували і гідну оплату, і непогані умови. Зірвалась, покинувши все, і поїхала разом із сином.

В Олександрівці вони з 5 квітня. Відтоді жінка працює на півтори ставки лікарем-анестезіологом в операційному відділенні. Тож роботи вистачає. Єдине - дещо інший профіль. Бо там, у Харкові вона була анестезіологом у міському пологовому будинку, відповідно і профіль був акушерсько-гінекологічний (на жаль, рідна харківська лікарня вже не працює - зачинена з початку березня). Тут же операційна одна для різних відділень.

Приїхали у відносно тихе місце, проте досі не оговтались, та і не повністю звикли. Хоча, каже лікар, тут їх добре прийняли, у колективі на новій роботі теж знайшли спільну мову. Лікарня допомогла з пошуком житла. Нині вони мешкають у Бірках, там і будинок з непоганими умовами, і город, і дерева фруктові, і садок з квітами.

"Відколи сюди приїхали - тут весь час щось квітне: іриси, тепер троянди. Городом, на якому все посаджено, господарі теж дозволили користуватись", - ділиться враженнями Ірина Георгіївна.

Але, як би тут не було добре, додому все ж хочеться. Там, дякувати Богу, житло ціле, лише чекає закінчення війни та своїх господарів. Хоч жінка поки що не знає, як складеться подальше життя. Каже: ще такого у неї і не було, щоб зовсім не мала якихось планів на майбутнє. Тому наперед і не загадує...

***

Операційне відділення у квітні поповнилось ще одним медиком - операційним медбратом. Роман Утченко працює в Олександрівській лікарні з 1 травня. Поки що на "декретному" місці. Приїхав з дружиною з Лисичанська. Проживати їх до себе взяла одна з родин селища. Мають усе необхідне.

Рідне місто Роман Павлович покинув ще у квітні. На новому місці теж почав з пошуків роботи. У ЦНАПі порадили звернутись в лікарню. І пощастило - досвідченому медику не відмовили. А досвід, дійсно, чималенький. Чоловікові лише 43, а в медицині він уже 24 роки. До повномасштабної війни у Луганській обласній лікарні працював з дітьми, тут, в Олександрівці, допомагає дорослим пацієнтам.

"Відкритий, простий, відмінний спеціаліст", - так відгукуються про медика в лікарні. І сам чоловік зізнається, що легко влився в колектив відділення, звик до нового місця. Зарплата стабільна, вчасно.

***

В Олександрівку лікар Андрій Прончаков приїхав з дружиною та сином 10 травня. До цього ще місяць мешкав у Дніпрі, куди приїхав зі Слов'янська, і тим часом шукав роботу. Жити і працювати у рідному місті, на Донеччині, було практично неможливо. З усіх місцевих лікарень Слов'янська повноцінно функціонувала лише одна - якраз та, в якій Андрій Васильович і пропрацював 23 роки лікарем-кардіологом палати інтенсивної терапії. А з майже 100-тисячного населення зосталось лише 20-25 тисяч жителів.

Місто - під обстрілами, без води та газу, світло та Інтернет з перебоями... Потрібно було шукати вихід, рятувати родину. Виїжджали на власному авто. В Олександрівці роботу знайшов через офіційний сайт Центру зайнятості. І вже з 13 травня надає медичну допомогу жителям громади.

Тут лікарю з родиною допомогли винайняти житло - квартиру в центрі селища. Лікарня та селищна рада привезли туди холодильник, меблі, сусіди поділились Інтернетом. Допомогла з речами і власниця квартири Олександра Геращенко.

У Слов'янську, в приватному секторі, залишився будинок родини Прончакових. Ударною хвилею від снаряду, що втрапив у сусідський дім, відкрило гараж. Цим скористались мародери. Чи буде куди повертатись і що тепер з будинком Андрій Васильович поки що не знає, бо сусідів на вулиці майже не залишилось... А доки триває війна, чоловік звикає до нового колективу та до нової роботи. Її тут в Андрія Васильовича не менше, ніж було в Слов'янську.

Син у Прончакових, теж майбутній лікар, навчався у Донецькому медичному університеті, який перебазувався у Кропивницький. Тож навчатися Прончаков-молодший теж продовжить на Кіровоградщині.

Загалом в Олександрівській лікарні працевлаштувалися вже п'ять медиків-переселенців з Києва, Харкова, Лисичанська та Слов'янська.

Фото автора.