Тож аби до псевдореферендуму про приєднання краю до РФ затягнути хоча б когось із херсонців, до каламутного пропагандистського варива поспішають додати нових солодких обіцянок. 

РосЗМІ вже розгортають нову кампанію, тиражуючи брехливі вигадки про небачене процвітання, яке чекає економіку розореного війною регіону завдяки «новим партнерам». Зокрема, московська агенція новин «Інтерфакс» цитує гауляйтера Херсона Олександра Кобця, котрий переконує земляків у відновленні роботи заводів з будівництва та ремонту кораблів і доків. Там, мовляв, «є потенціал» і навіть «залишилися основні інженери», але все одно «потрібна допомога спеціалістів РФ». «Ці напрями можуть отримати заводи, тільки їм необхідні партнерські відношення з суміжниками з РФ», — стверджує запроданець.

Зауважте: оптимізм у риториці колишнього кадебешника аж через край ллється, але конкретики жодної. Хоча економіка потребує саме конкретної розмови про контракти, аванси, терміни виконання робіт. Але про це ані слова. Бо ні контрактів, ні авансів немає, як таких. А є побрехеньки, аби задурити голову громадянам, а у підсумку притягти на фейкову «виборчу дільницю». Насправді, звідки взятися новим кораблям і докам? Адже їх виробництво неможливе без великих партій металу, які в Херсоні взяти ніде. Металургійні підприємства, що його постачали в Україні, або знищили ті самі окупанти (згадаймо «Азовсталь» та комбінат Ілліча в зруйнованому Маріуполі), або ж вони знаходяться у тих областях, куди оркам прорватися не дали. Завезти метал з росії? Але залізничні мости зруйновані, судноплавство у пониззі Дніпра заблоковане, а караванами фур його тягти довго й дорого. А відтак, збитково.

У тому, що «відродження промисловості» від зажерливих і диких чужинців — нісенітниця, упевнена і виконувач обов’язків міського голови Херсона Галина Лугова. Адже російських окупантів у нас тому й назвали орками, що вони здатні тільки все красти, паплюжити і нищити, а не будувати й відновлювати.

«Якщо окупанти вивозять з офісів у Херсоні до своєї росії не те що комп’ютери, а навіть столи й стільці, про яке відродження заводів може йтися? — дивується Галина Леонідівна. — Про це з орками ніхто й говорити не буде. Підняти промисловість з руїн тепер є шанс тільки після визволення міста, у кооперації з європейськими, американськими, канадськими партнерами».

З тієї ж пропагандистської помийниці, чи то пак «Інтерфаксу» — історія про «домовленість із херсонськими фермерами» про постачання овочів і фруктів у москву. Нині таке постачання, можливо, й відбувається. Але не самими фермерами, а перекупниками, котрі користуються безвихіддю сільськогосподарських виробників, і скуповують їхню городину та садовину за сміховинними цінами, а потім перепродують по всій московії. Але ж сталі логістичні зв’язки у такий спосіб також не налагодити. За Союзу на постачання томатів, винограду, кавунів зі степового півдня України до рф працював цілий парк вагонів-рефрижераторів з депо у місті Таврійську біля Нової Каховки. Та тепер від того парку залишилися ріжки та ніжки.

До того ж вагони потрібно чимось наповнювати. А наповнювати їх буде нічим, оскільки навесні цього року аграрії Херсонщини різко скоротили площі овочевих плантацій. Та й взагалі на солодкі вишні-черешні, персики й абрикоси навряд чи росіянам можна сподіватися. Адже для отримання гарних врожаїв потрібні якісні добрива та засоби захисту рослин. Раніше їх завозили з США, Швейцарії, Німеччини, Китаю, але зараз ті ж окупанти імпорт заблокували. Та й вони самі препарати зарубіжного виробництва через обмеження в рамках санкцій не отримують.

Найлегше влаштувати комедію з референдумом і наобіцяти мешканцям окупованих регіонів сім мішків гречаної вовни. Проте економіку заклинаннями про «відродження» не надурити. Вона підпорядковується суворим законам, і один з них такий: з нічого нічого не отримати. Та й приклад наочний є: онде «ЛНР» та «ДНР» з 2014-го «процвітають» так, що залишки населення звідти, наче миші, хто куди розбігаються.