Толокою збирали кошти для захисників і під час святкування Дня громади у Приютівській ТГ Олександрійського району.

Фото Кіровоградської ОВА.

Бо ми вміємо всім селом ліпити лимпачі, косити поле, копати городи, пекти паски, варити горілку, хрестити, одружувати, ховати, проводжати у військо, а тепер ще й в’язати маскувальні сітки, збирати гроші на бронежилети, солити сало «в окопи»... Такого повік не навчиться жоден бойовий бурят, жоден «друг степів — калмик». Поки що найвищим пілотажем духовного єднання із соціальним ландшафтом для типового багатонаціонального і такого ж багатоликого московита була хіба що одностайність у матюкливій черзі за туалетним папером...

Ми — не вони

Навіть за «лєнінскоє брєвно» напередодні 22 квітня росіяни востаннє трималися гуртом, мабуть, сто років тому, та й тоді — заради революційного піару і фотки на пам’ять. Ні, скаже уважний читач, є ще легендарні пельмені на всю тайгову дєрєвню, щоб не здохнути від перепою без закусі під час суворої зими. Але ж і ті їхні манти навряд чи можна вважати суто російським винаходом, бо ж у тайгу (до Шойгу) китайців із монголами, якутів з евенками та інших тунгусів понаїхало ще триста років тому, а такий «звір», як туляк, москвич, петербуржець, там не водиться і на пельмені з рідкісної оленини чомусь не претендує.

Тому ми й вистоїмо у цій війні! Тому й відіпхнемо від нашого Дому орка навіки лапотного, трикнопкового, як старезний транзистор, з однією програмою-звивиною, як радянський телеприймач «Берізка» у глухому Задрищенську між Єнісеєм і Лєною, обдуреного (обкуреного) тією самою ламповою «Берізкою» з мордою вождя — іконою для печерної людини, що ніколи не сходить з екрана і з-перед загіпнотизованих до смерті, залюблених у цю морду очей...

Ми — не вони. У нас ікони — в церквах, а в телевізорах — лідери думок. Загалом же у нас всюди — толока!

На грядці...

Здавалося б, невже аж настільки дотичні війна і проект «Сади Перемоги»? Армії потрібні гаубиці й ракетні системи великої дальності, а морква на грядці, приміром, у Петровому на ракети не схожа. Але ж не може (хотіла б, та не може) волонтерська організації «Допоможемо воїнам Петрівщини!» випускати 155-міліметрові гармати, натомість посадити й виростити моркву, картоплю, буряк, цибулю на незайнятих ділянках, щоб полегшити під час війни життя лікарням, дитсадкам, школам, переселенцям, бійцям на фронті, малозабезпеченим людям, — це їм до снаги.

Керівниця місцевих волонтерів Алла Горнистова каже, що громадські городи посаджені у всіх старостинських округах громади (де загалом проживають 900 переселенців).

...у дворах та скверах

Напевне, таку ж емоційну похідну мають різні ініціативи приїжджих мешканців сходу і півдня України, спрямовані на поліпшення благоустрою міст, де вони зупинилися. До прикладу, інгульську набережну в Кропивницькому вони разом із місцевими прибирали вже тричі, в Олександрії малювали дорожню розмітку, в Новоархангельську на березі Синюхи також збирали сміття, в Новоукраїнці шиють для ЗСУ одяг та амуніцію, в Малій Висці безплатно навчають англійської.

...і на футбольному полі

Прикладів нашої толоки не перелічити. Навіть футбольні турніри по всій області стали різновидом колективного внеску в кошик перемоги. До речі, цей колективний внесок буквально вимірюється сумою зібраних грошей, бо на кожному сільському й селищному стадіоні тепер стоїть «банка для ЗСУ», і хлопці не просто луплять м’яча у ворота, а луплять так, наче на воротах стоїть сам путін і його треба увігнати в сітку разом із круглим, прибити до штанги, вибити з поля, вивести з гри навіки. Тільки й читаєш щотижня про організовані змагання: то в одному, то в іншому населеному пункті — Гайвороні, Олександрії, Знам’янці, Олександрівці — зібрали сотні тисяч гривень для армії. Не пригадую, щоб ми так активно грали у футбол раніше.

Той же Бобринець уже втретє чи вчетверте організовує турнір — тепер уже на полі ПТУ. Заявки прийнято від шести команд: чотирьох із Бобринецької ТГ і двох із Кетрисанівської. І поки «Молодість» забивала чергового м’яча команді «Благодатне», а «Нептун» трощив «Лідера», наші хлопці з групи військ «Південь» повернули ще десять кілометрів своєї землі під Херсоном, котрий, між іншим, розташований за дві години автомобільного ходу від тієї ж Кетрисанівки.

Я впевнений, що кожна гривня, яка опустилися в благодійну касу на футбольному стадіоні ПТУ № 32, — це спроба символічно монетизувати кожен відвойований кілометр у напрямку нашого моря. Подяка за це вболівальникам, хвала патріотам-футболістам!

Задля «внутрішньої підпорки»

Кандидат психологічних наук, доцент Центральноукраїнського національного педагогічного університету Любов Галушко припускає, що участю в футбольних турнірах, як і в активній волонтерській діяльності, дорослі і діти прагнуть долучитися до колективного успіху нації. А ще це свідчить про бажання уникнути травматичного стану.

«Так, можливо, ми в такий свій спосіб наближаємо Перемогу, — каже Любов Ярославівна. — Шукаємо внутрішньої підпорки для приналежності до глобальної події. Якщо людина так себе реалізує, так ідентифікує, це однозначно добре».

Тобто активність — це завжди ліки від стресу, а перемога (навіть маленька — на футбольному полі, татамі чи біговій доріжці) — шлях до великого успіху. Тож гатіть, хлопці, від душі на всіх фронтах — спортивних і військових, щораз викликаючи в уяві ботоксну путінську пику. Синців на ній забагато не буде! Гатіть ворога. Бо його до нас ніхто не запрошував!

Кіровоградська область.