Гвардієць на позивний «Малий».
Сьогодні він теж воює «на нулі», але вже у сусідньому регіоні.
«Малий» — зібраний, серйозний, енергійний, сміливий і водночас дуже стриманий боєць. Війна, поза сумнівом, це його стихія. На момент повномасштабного вторгнення рф він був на черговій ротації в районі проведення операції Об’єднаних сил.
«Коли відбувся напад росії на Україну, ми були на взводному опорному пункті. О четвертій ранку я вийшов на вулицю, бо був у нічній зміні, та побачив, як Луганську область почали крити «Градами». Нам надійшов сигнал тривоги. У цей час окупанти почали накривати Станицю Луганську. Наш підрозділ знаходився трохи далі, але було видно як летять ракети, як все вибухає, — згадує гвардієць. — Я там був доволі довгий період, три-чотири місяці — Рубіжне, Золоте, Катеринівка, поруч із Попасною. Були часті вогневі контакти з противником — ми відбивали їхні атаки. Вони до нас йшли, і там же, біля наших позицій, залишалися... Трималися ми як могли».
Саме під час оборони Луганщини «Малий» здобував свій перший бойовий досвід.
«Всі бойові сутички в Луганській області у нас були з так званими «лднрівцями», також заходив загін «кадирівців», але ми не дали їм пройти далі наших блокпостів. Коли у нас траплявся «контакт», ми приймали бій, — розповідає боєць. Тоді ж йому вдалося отримати навички ведення вогню майже з усіх видів стрілецької зброї, яку мали гвардійці. — Я — гранатометник, працюю з РПГ. У Луганській області було так: бачиш кулемет — стріляєш, бачиш автомат — стріляєш. Навчаєшся в бою. Побратими та командири підкажуть, допоможуть — спокійно виходиш і працюєш. Найскладніше морально було перші два-три тижні, а потім розумієш: «А хто вони такі? Чого вони сюди прийшли? Їх потрібно негайно виганяти!». Одразу бойовий дух і моральний стан підвищився. Ми розуміємо, що це — наша земля, і ми її нікому не віддамо! Хто б сюди не прийшов із поганими намірами, він або тут залишиться в землі, або покине свої позиції!».
Траплялося «Малому» декілька разів бути й свідком так званого «дружнього вогню», який відбувався між різними підрозділами російських окупантів.
«У Луганській області бачив, коли окупанти самі між собою почали перестрілюватися. Ми вночі стоїмо, спостерігаємо в тепловізор і бачимо, як дві групи йдуть ліворуч і праворуч. Ми знаємо, що наші підрозділи всі на місцях, і у рашистів починається вогневий контакт між собою».
Після ротації з Об’єднаних сил гвардієць прибув до рідної бригади, але одразу висловив бажання воювати на передових позиціях.
«Тут мій командир, з яким я служив, тому я сказав, що хочу до нього, й мене одразу передислокували. Тепер на всі виїзди ми вирушаємо з ним разом, і будь-яке завдання — це успіх. Бували й складнощі, коли ми з ним підірвалися на БТР. Це був штурм. Розвідка сказала, що можна проїхати, але рушивши, ми натрапили на цю пекельну міну й підірвалися. Втім, нам це не завадило продовжити рух, уже пішим порядком. Тож рухалися десантом далі. Решта нашого екіпажу проїхали, вдало висадилися і прийняли перший бій. Підійшовши максимально близько, ми по дорозі зустріли контакт», — ділиться «Малий».
Попри непросту ситуацію на фронті, гвардієць сам лишається оптимістом та ще й знаходить сили підбадьорювати своїх побратимів. Його впевненість у неодмінній Перемозі базується на вірі у силу єдності українського народу, підтримку союзників, та у справедливість.
Відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України.
Фото прес-служби Східного територіального управління Національної гвардії України.
