Здобув він її в Кременчуцькому політехнічному коледжі. А коли "русскій мір" захопив Крим та Донбас, Олег підписав контракт і зі зброєю в руках пішов захищати рідну землю. Як і його рідний брат Владислав.

Тяжкі військові будні, постійний ризик для життя не лише загартували Олега, він прийняв важливе в своїй долі рішення - стати професійним військовим. Тож вступив на навчання в харківський Військовий інститут танкових військ.

Навчання не дала завершити війна

П'ятирічне навчання завершувалось, але наближався і початок повномасштабної війни. На ній Олегу випало бути в числі тих, хто з перших днів у повній мірі почав виконувати свою військову місію - обороняти рідну країну, створивши перший її захисний щит на території Харківщини.

"Ми знали, що повномасштабна війна неминуча, готувались до неї, у повній бойовій готовності тримали техніку, - розказує офіцер. - Тож коли 24 лютого за десять хвилин на п'яту прозвучала команда: "Курс, підйом, тривога!", знали, що це вже не навчання. І ми одразу вирушили на рубежі".

"Побачили, що здатні вистояти проти орди"

Як згадує Олег, перше, що побачили, - велику кількість російських військ, у небі літали ракети, завдавались авіаудари (від одного з них постраждав і інститут, в якому він навчався). Але ніхто не розгубився, не запанікував. А коли окупанти з'явились на околицях Харкова, наші військові несамовито нищили їх і відбили місто.

"Ми побачили, що здатні вистояти проти такої орди, що ми можемо не лише захищатись, а й іти в наступ, що не така страшна російська армія, як вона себе розпіарила, що ми більш професійні та вмотивовані, - зазначає військовий. - Хоча в перші дні було тяжко в питанні налагодження взаємодії різних підрозділів. Їх було багато і ми про них мало що знали. Але далі все налагодилось".

Держава і люди - в єдиному пориві спротиву

Ті дні Олег згадує і як багатозначне підтвердження масового національного спротиву проти окупантів, коли до військових підходили звичайні люди і пропонували: "Ми будемо допомагати чим можемо!"

На початку березня всі курсанти п'ятого курсу харківського військового вишу, у тому числі й Олег Кремса, отримали офіцерські звання та роз'їхались по своїх підрозділах. Нині Олег обіймає посаду заступника командира танкової роти та боронить від ворога один із регіонів України.

У питаннях постачання зброї, амуніції, продуктів тощо військовий каже, що проблем немає. "Добре налагоджена логістика, все чітко працює, всім необхідним ми забезпечені, - зазначає Олег. - Одне йде через державні та військові структури, з іншим допомагають волонтери".

Вони беруть кількістю. А ми - мотивацією і новими стандартами

Про методи ведення війни рашистів О. Кремса каже: "Вони беруть кількістю. Їх дуже багато, і ніхто не задумується про втрати. Просто їхніх військових вкидають, як у м'ясорубку, "на забій". Ми не бачимо і логіки мислення під час ведення бою, бачимо, що воюють вони за якимись застарілими, ще радянськими, шаблонами, "по книжках". Ми ж застосовуємо нові військові стандарти й отримуємо успіхи на полі бою з переважаючим у десятки разів за своєю чисельністю противником".

На запитання, чи багато молоді воює в його підрозділі, Олег Кремса відповів: "Є молоді хлопці, але більшість - це військові 40-50 років. Їм трохи важче фізично, ніж молодшим, але вони вражають своєю залізною мотивацією: "Ми воюємо за своїх дітей, онуків, свої родини, щоб вони щасливо жили у вільній країні". Тому нікого ні до чого не треба примушувати чи вмовляти. Всі знають, що нам потрібно вибити ворога з нашої землі і здобути перемогу".

Зрадники - найпідступніший ворог

Про наявність ворога всередині країни - колаборантів, громадян із проросійськими настроями, Олег зазначає, що це - найпідступніший і найнебезпечніший противник. "На жаль, є такі люди, які наскільки зазомбовані проросійською пропагандою, що й досі не можуть зрозуміти й усвідомити, що насправді відбувається. Я впевнений, що й не зрозуміють, хто ворог, поки в їхню хату не прилетить ракета. До речі, багато жителів деокупованих територій на війну в Україні стали дивитись по-іншому, від багатьох уже чув "як я помилявся, коли вірив росії". Бо у цієї держави-агресорки такі методи - спочатку набреше, заманить "високими" пенсіями чи зарплатами, а далі залишить ні з чим, з розрухою та горем".

Нам потрібно бути єдиними!

Тож Олег зазначає: "Щоб здобути повну перемогу над ворогом, усім громадянам нашої держави потрібно бути єдиними, цінувати свою країну, мову, традиції, бути справжніми патріотами, тримати свій фронт. Наприклад, діти передають малюнки військовим на передову - і це вже неабияка моральна підтримка. Або хтось написав патріотичний пост у соцмережах - це теж внесок у перемогу..."

Чоловік ще не зустрів другу половинку, але щиро переконаний: "Все буде після війни: і кохання, і сім'я. І це для молодих військових є ще одним стимулом швидше покінчити з окупантом, щоб спокійно жити, любити!.."

З однокласником-побратимом

Олег поділився світлиною, на якій він зі своїм другом, однокласником, теж професійним військовим Андрієм Бутенком (на знімку Олег ліворуч). Фактично цей знімок - історичний, зроблений на другий день повномасштабної війни на території Харківського інституту танкових військ, але ще до того, як він зазнав ворожого бомбардування...

Андрій одягнув військову форму ще 2013 року. З 2014-го, коли росія анексувала український Крим та почала війну на сході нашої держави, молодий військовий пройшов найгарячіші точки донбаського пекла - Щастя, Станиця Луганська, Дебальцеве, Айдар... Ще тоді зрозумів: російська армія - це орда без військової честі та гідності, яка може розстріляти простих мирних жителів чи переїхати танком автівку з цивільними.

Усі вісім років до повномасштабного вторгнення російської армії в Україну Андрій вчився професійно воювати з агресором. Він не приховує: "За мою голову росіяни вже призначили чималу суму. Але я їх не боюся. Нам немає чого втрачати. Ми воюємо за свою землю".

Дід Андрія був кадровим військовим, тож сміливість, незламність духу - напевне в його генах!

Незламністю, самопожертвою та готовністю захищати рідну землю земляки дуже схожі. Обоє в перші години після початку повномасштабної війни захищали від ворога Харків. Андрій фактично був на передовій позиції і "зустрічав" ворога на кордоні. Тоді загинуло дуже багато українських захисників, вижили одиниці, в тому числі й він. І хоч як було небезпечно, та онуфріївчани знайшли вільну хвилинку, щоб зустрітись, по-дружньому обійнятись.

...Наразі Андрій Бутенко прямує на тримісячне навчання, щоб опанувати нову потужну військову техніку від міжнародних партнерів і продовжити разом зі своїм другом-однокласником і всім українським народом ще результативніше бити ворога, щоб очистити від нього рідну землю.

Із такими захисниками Перемога неодмінно буде за нами!

Кіровоградська область.