Якось ще до війни у холі санаторію «Червона калина», що на Рівненщині, були «Українські вечорниці» для відпочивальників — співали українських пісень (тоді був мир, тож і співалось). Увагу багатьох привернули виконавиці пісні про маму — чотири жінки більш-менш однакового віку, які були зовні схожі між собою.

Культпрацівниця санаторію пояснила: «Це чотири рідні сестри. За традицією, вони щороку в один і той же час приїздять сюди, щоб оздоровитися, а заодно якийсь час побути разом, поспілкуватися. А напередодні відпочивала тут і їхня мама — у неї 14 лютого день народження, тому діти подарували їй путівку в санаторій».

— Справді, таке було, — підтвердила згодом старша з сестер Людмила Ковальчук. — Нашій мамі Любові Мойсіюк (живе у селі Залав’я Дубенського району Рівненщини. — Авт.) 14 лютого виповнився 71 рік, то ми зробили їй такий подарунок. Адже вона заслужила на це, бо надто важким було у неї життя, надто багато зусиль вона доклала, щоб нас чотирьох та ще брата Віктора виростити і вивести в люди.

А далі Людмила розповіла про мамине життя:

— Коли мамі було 39 років, помер наш батько Віктор Кирилович — підвело серце. Мама саме була на нічній зміні на роботі... Тато помер на очах у нас, дітей. Ми побігли по допомогу до сусідів, але було вже пізно... Тато у нас працював механізатором, був передовиком. Батьки жили дружно, тому мама сильно переживала втрату. У неї почалася важка депресія. Ми біля неї чергували, не залишали одну, брали на себе хатню роботу.

— Виживали без тата важко. Тримали корову, живність, щоб було що їсти. Брали в обробіток два гектари цукрових буряків, за що мали цукор. Улітку ходили працювати на колгоспний тік, за що мали зерно. Заробляли собі на те, щоб можна було одягнутися до школи, — продовжує Людмила. — Мама біля нас потихеньку ожила, всіх нас вивела в люди. Тепер тішиться онуками, співає в церковному хорі. А ми про неї не забуваємо, стараємось якомога частіше відвідувати її. Якщо не можемо з якихось причин зібратися разом, то по черзі приїжджаємо. Бережемо пам’ять і про нашого тата. Зрештою, про нього нагадує внук Андрій, який також, як дідусь, любить грати у шахи...

Війна, звичайно ж, усіх засмутила. Мойсіюки чесно працюють на своїх робочих місцях, допомагають армії, моляться за українських бійців, чекають, що агресор залишить нашу землю і запанує мир. І тоді всі родинні традиції Мойсіюків знову відновляться.

Рівне.

На знімку: Любов Мойсіюк (у центрі) зі своїми дітьми.

Фото з родинного альбому.