(Незамінний, Потрібний і Надійний)
Наша знать знатна тим, що знатно вона зубожіла.
Китайський царевич Жень-Шень, або, якщо перекласти з китайської -- Корінь життя (хоча деякі можуть перекласти інакше, до матірного змісту включно), повинен був оженитися, оскільки, маючи царство, слід мати і спадкоємця.
Повертаючись до палацу напередодні весілля, царевич зустрів трьох незвичайних і досить дивних китайців: у першого звисав язик до пояса, у другого ліва рука була вдвічі довша за праву, у третього кулак правої руки був такий, як його голова! Китайці представилися й назвали свої імена: першого кликали Довгоязикий, або Ніким Незамінний, другого кликали Різнорукий, або Дуже Потрібний, третього кликали Кувалдокулачний, або Цілком Надійний. Знаючи, що царевич збирається взяти шлюб і буде спадкоємцем, вони, всі троє і в один голос, сказали, що якщо запросить їх на весілля -- царювання його буде безбідне і довготривале, а вони йому будуть дуже корисні, але якщо не запросить -- царювання його буде дуже бідне й короткочасне.
Бажаючи не мати лиха й довго царювати, та ще з корисними трьома такими підданими, царевич погодився запросити їх на весілля, всіх трьох. Тому що, хто дурень для себе? Тільки дурень для себе дурень!
Поява на царському весіллі Довгоязикого, Різнорукого та Кувалдокулачного викликало здивування і збентеження: хто вони такі й навіщо вони тут?! Щоб зникло здивування й пропало збентеження гостей і батьків, царевич сказав, що вони його нові слуги перебувають у його свиті.
Весілля пройшло краще, ніж могли пройти найкращий похорон, а тільки-но вона закінчилася, царевич став царем, або, як це в китайців, імператором, про що подбав розбійник Кувалдокулачний, за що одразу замість слуги став наближеним, залишаючись як і раніше найбільшим розбійником у Китаї.
Царська скарбниця була неабияк (це коли ще й із боргами) порожня, і тому Різнорукий лихвар (банкіри, вони всі -- різнорукі) дав імператорові стільки грошей, скільки той запросив (імператор, навіть якщо він китайський, наказує всім підданим, але лихваря зобов'язаний просити) -- повну скарбницю і ще зверху, за що імператор після завершення строку позики мав повернути лихвареві півтори скарбниці й півтора разу зверху.
Довгоязикий теж зробив послугу імператорові: будучи газетярем, він поширив всією Китайською імперією поголос і чутки, що імператор -- наймудріший і найдобріший, і що тільки Будда був добріший і мудріший за нього.
Імператор правив довго й ніяке лихо не спіткало його. І справді, яким іншим може бути царювання того, кому служить продажний газетяр, щедрий лихвар і бездушний розбійник?!
Тому що імператор, хоча й погано вчився в школі, однак, одну казку все-таки осяг і запам'ятав -- Казку про трьох пряль.
Завдяки якій, оскільки знаємо її й ми, вийшла ця Казка про трьох політичних пряль.
