Липень 1932-го. Голод на Миколаївщині лише починається. В його масштабах подія, про яку йтиметься, не найпомітніша.

У маленькому селі Бармашовому (нинішній Жовтневий район) четверо дівчат-комсомолок випустили... газету. Стінну, шкільну, написану від руки. Скоріше, це була прокламація, і повісили її на стовпі. Пізніше випустили ще одну. Потім дівчат заарештували.

Бармашове (колишнє Засілля) засновано переселенцями з Білорусії 1812 року. Їхні нащадки перейнялися духом козацької вольниці, який витав по всьому Півдню України. Не випадково в період Баштанської республіки саме загін з Бармашового пішов на допомогу баштанцям.

Але найгірші часи були попереду. 1930 року з села вигнали 30 найбільш роботящих сімей-«куркулів»... У невідомість, у страшні лютневі морози. Всього на Миколаївщині лише 1930-го було засуджено 670 заможних селян, 17 з них розстріляно. Колективізація набирала обертів. А молодь підростала — вона щиро вірила в ідеали революції, в справедливість. За що й боролася:

«Товариші, якщо сам голова артілі «Червоний Ударник» т. Веселкін говорив: 

«Якщо в найгіршому разі погубимо 3 тисячі бідняків, то «радянський політ» не постраждає».

Отже, товариші, ви й самі помічаєте, як на вас дивляться, хіба не бачите й не чуєте, що вони кажуть. Вони доводять до того, що ви пухнете від голоду. Зараз ви голодні, холодні й голі. Ви і ваші товариші, невже ви не відчуваєте болю, коли з вас знущаються — це гірше панщини, а ви терпите. Приєднуйтесь до нас, згуртуймося сильніше, лише робіть це дружно й непохитно за своє діло!»

Так пишуть юні комсомолки у своїй газеті. Колгосп розвалювався, його буквально пропивав голова. Невже це тоді бачили лише 17-річні дівчата? Ось фрагмент ще однієї статті:

«Адже ви самі, колгоспники, бачили, що т. Веселкін продав усіх робітників за пиво. Борошно, яке видали на загальне харчування, — пропили. Невже вас принижено і ви не можете позбутися цих п’яниць? Сусіди в артілі «Червоний Ударник» не вийшли в степ, тому що в них голод...»

Комсомолок покарали м’яко як на ті часи — засудили до трьох років виправних таборів. Про їхню долю нічого не відомо...

Юрій ЗАЙЦЕВ, голова Миколаївської обласної організації товариства «Меморіал».

Фоторепродукція автора.