Серйозний дядько, поруч з яким можна почуватися впевнено і в бою, і під час відпочинку.\

За словами командира підрозділу, під час танкового обстрілу в одному з важких боїв Руслан, за наказом командира роти, взяв на себе командування своїм взводом та вміло керував боєм. Звівши до мінімуму втрати в озброєнні, він зумів відвести особовий склад на більш вигідні рубежі та втримати позиції.

Нині Руслан — головний сержант взводу, але має повагу серед підлеглих та є авторитетом серед них не через свою посаду, а через особисті щирість та людяність, через свої досвід та надійність.

Попри його зайнятість вдалося трохи поспілкуватися з воїном.

— Як для вас почалася війна?

— В армію в мої 43 роки мене привів син. Він перший підписав контракт, а я десь рік тому, не всидів дома. Єдине, про що шкодую: підписав тут, а не в його частині.

— Колектив у нас хороший. Дуже вдячний своєму колишньому командиру капітану Савчуку, який мене постійно підтримував добрим словом та надихав особистим прикладом. Зараз він командир в іншій роті, в іншому підрозділі, але зв’язок підтримуємо, спілкуємося.

— Чим займалися до служби?

— До армії я 15 років був машиністом електровоза на Криворізький залізниці.

Зізнається, що хоче назад на роботу, водити потяги, бути машиністом, але це вже після Перемоги.

— Після нашої Перемоги буду місяць відпочивати вдома й нікуди не виходити, а потім уже й до справи.

Фото Сергія СТАРОДУБА.