Його віднайшли в архівах музею і, ймовірно, він один із перших, зафіксованих документально. Міститься підпис на колективному вітальному листі композиторові Миколі Лисенку з нагоди 35-річчя його творчої діяльності.

Що цікаво, написано цей лист українською громадою Катеринодара (Кубань), активним учасником якої тоді був Симон Петлюра.

Серед 63 підписантів вітального листа цінними є автографи й інших видатних українських діячів Кубані, майбутніх членів державної влади Кубанської Народної Республіки: Кузьми Безкровного, Степана Ерастова, Володимира Скидана, Миколи Рябовола, Степана Манжули.

Як зазначила засновниця Інституту Леонтовича Тіна Пересунько (на знімку ліворуч), коли вона досліджувала тему «Щедрика» і славетного світового турне Кошиця, вона вже тоді зрозуміла, що Петлюра, який, власне, і відправив наших хористів у світи популяризувати через пісню і культуру молоду Українську республіку, був і сам непересічними музикантом. І саме культура посідала вагоме місце в його житті. Тож організація туру зі славетним «Щедриком» хору УНР, який очолював Олександр Кошиць, — це вже верхівка «айсберга» діяльності головнокомандувача армії Української Народної Республіки.

А ще він був відомим арт-критиком. Зокрема, в газеті «Рада» лише за 1906-1907 роки вийшло понад сто його публікацій про театр, музику, книжки й культурні заходи в Україні та світі.
Починаючи з 1908 року він порушував питання культурної дипломатії. Боровся із шароварництвом у культурі — тоді це називали «галушковим патріотизмом». Уболівав за представлення на українській сцені світового репертуару. 

Під час презентації було виконано також романс «Не забудь, не забудь юних днів, днів весни» — улюблений твір Симона Петлюри, який чомусь мало виконують і нині він напівзабутий.

До речі, можливо, ми б і не мали такого видатного політичного діяча, якби його свого часу не виключили з духовної семінарії, під час навчання в якій Петлюра дуже любив співати, грав на скрипці, диригував бурсаками, потім семінарським хором. Одне слово, завжди був у вирі культурно-мистецьких подій. Саме музика й патріотизм і зблизили його з Лисенком. Під час презентації автографа правнук Миколи Лисенка і його повний тезка (на знімку праворуч) зазначив, що композитор писав музику не заради музики чи красивої мелодії, адже тоді він міг би жити і творити в Петербурзі, але він обрав Україну, бо його мрією була саме мрія про розбудову вільної української держави. І знаменита кантата «Б’ють пороги» стала тим каталізатором, коли вся накопичена Петлюрою енергія любові до всього українського вибухнула й вийшла на новий виток, виток розбудови української державності. Власне, за виконання забороненої російською цензурою кантати «Б’ють пороги» Петлюру й вигнали із семінарії.

Тим часом відомий історик професор Володимир Сергійчук наголосив, що фактично нині ми почали виконувати заповіти Симона Петлюри, а світ нарешті прислухався і не стоїть осторонь.

А він казав, що лише тоді, коли на Наддніпрянщині утвердиться влада українського народу, Європа матиме спокій. І вже тоді Петлюра чітко усвідомлював і бачив те явище, яке нині офіційно визнала світова спільнота як рашизм. Але тоді, зазначає пан Володимир, наші європейські сусіди проігнорували заклик Петлюри, тож треба зробити все, аби нині все-таки покінчити з цим злом.

А також варто зрозуміти, каже Тіна Пересунько, що культура і політика — це дві взаємопов’язані речі і лише спільно можна досягти мети.

Так, справді, цей автограф і настанови Головнокомандувача Армії УНР спонукають, аби думали ми, аби думав світ і тоді обов’язково буде Перемога.

Фото автора.