Завтра відзначає 60-ліття Ігор Афанасьєв — актор, режисер, письменник, педагог.
«Вам знайомі вредні дідугани, які прожили життя, присвятивши його мистецтву? Всіх вони лають. Самі худі й кощаві, миттю вибухають гнівом, і все їм не так...» Це писав нобелівський лауреат Орхан Памук. Все — ніби про Афанасьєва, і не про нього. Бо худим він був у юності, а тепер круглий. А вибухати міг однаково і тоді, й тепер. Йому справді буває все «не так», але він завжди знає як треба, і не на словах. Не подобаються чужі п’єси — пише свої. І сам їх іноді ставить. Якось хотів видати семитомник творів — і кинув, бо, поки видавці готували ті сім томів, він написав іще сім. Та чи не найдивовижніший твір Афанасьєва — його власна біографія. Таку міг придумати лише авантюрист із добрим смаком. Він народився на Далекому Сході серед засланих націоналістів та інших «ворогів народу». Потім жив у Києві, де закінчив одразу два факультети театрального інституту — акторство і режисуру. У столичній опереті грав Д’Артаньяна, Араміса і Чарлі Чапліна. Ставив у франківців «Конотопську відьму», яку театрали пам’ятають і досі. Очолював Мюзик-хол і Театр естради. Ще в радянському Києві ставив перший конкурс краси. Далі опинився в Америці, де служив на телебаченні й першим — як продюсер — вивіз театр Франка у США на гастролі. Написав роман «Phantom@love.com», де передбачив події 11 вересня 2001 року. Потім очолив театр — там, де народився, у Благовєщенську. Йому явно подобається, що земля кругла, бо тепер він знов у Києві. Викладає режисуру там, де колись учився, а в театрі імені Франка йдуть кілька його постановок, серед них дві — за власними п’єсами. Останнім часом каже: «Моє здоров’я вже не витримує мого азарту!» Одначе не збирається зупинятися — недавно знову одружився, і його наймолодшому синові всього рік. Не те щоб Афанасьєв любив починати все спочатку — але він любить ніби повертатися назад — в часі й просторі, в житті й творчості. Це найважче, що є в театрі, адже це — мистецтво моменту, де нічого не прокручується в зворотний бік, як у кіно. Але він це іноді робить, ніби на зло природі. Років десять тому поставив «Варшавську мелодію-2» — й майже досяг неможливого: нагадав публіці про легендарну київську постановку з Адою Роговцевою, про виставу, що гриміла в роки його юності.
А завтра в театрі Франка йтиме «Урус-шайтан» — його постановка і його п’єса, де зустрічаються отаман Іван Сірко і шевальє Д’Артаньян. Публіка збереться в залі на годину раніше — щоб привітати ювіляра. А через тиждень у Афанасьєва ще одна прем’єра — в Театрі на Липках він ставить свою п’єсу «Шиндай». Це знову своєрідне повернення, бо саме в цьому театрі він колись починав свою кар’єру як освітлювач. А цю п’єсу літ 25 тому ставив з молодими франківцями. Вона йшла також у Польщі, а в Росії за нею зняли фільм, позичивши у Афанасьєва сюжет. Як доведеш, що сюжет украдений? Він спитав у росіян: «Що таке шиндай?» Вони кажуть: це, мовляв, вигадали японські гейші, це такий ритуал для з’ясування стосунків між чоловіком і жінкою. «Ага! — сказав Афанасьєв, — От ви й попалися! Такого ритуалу нема у японців, він є лиш у моїй п’єсі, я сам його вигадав!» От у чім щастя істинного майстра — у нього важко щось украсти. З днем народження, маестро!
