Відома притча про кому у вислові «стратити не можна помилувати» проявляється у різноманітних формах та певних ситуаціях. Розповім про випадок, який трапився зі мною особисто під час відрядження до Китаю.
У Піднебесну летів я «Боїнгом» однієї з вітчизняних авіакомпаній. Було це тоді, коли міжнародні транспортні сполучення між Україною з одного боку та Китаєм і Туреччиною з другого почали інтенсивно освоювати «човники», переправляючи до нас дешевий товар. Борт нашого лайнера не став винятком. Переважна більшість «човників» — жінки невизначеного віку, аж занадто нафарбовані. Ота величезна кількість косметики й ховали їхні роки. Спочатку представники малого бізнесу — здебільшого колишня радянська інтелігенція — вмололи все те з їжі, що нам запропонували стюардеси. А потім дістали свої тормозки. Незважаючи на витяжку, салон наповнив змішаний запах домашньої ковбаси і коньяку.
За розмовами і сном минуло кілька годин. На демонстраційному екрані наш літачок вже був у небі над Пекіном. Але ми чомусь не знижувалися. Дивно. Кожен з нас трішечки напружився. Аж раптом з динаміка спочатку почувся кашель, а потім голос командира лайнера: «Шановні пасажири, на цьому ми завершили свій політ...». Як завершили? До землі кілька кілометрів... Оце заспокоїв... Невже штопор... Паніки не було. Але напруження зросло ще більше... Принаймні хміль з голів «човників» вивітрився за секунди. Гостре словечко коле сердечко. Динамік підозріло мовчав, стюардеси десь поховалися, літачок на демонстраційному екрані поповз ліворуч Пекіна і екран погас. Приїхали. Себто — прилетіли...
З динаміка знову почувся кашель, а потім голос командира: «У зв’язку з погодними метеоумовами Пекін нас не приймає. Прямуємо на запасний аеродром. Запас палива у баках на 40 хвилин». Всі з полегшенням видихнули пари спиртного й часнику. Демонстраційний екран знову засвітився. У салоні ніхто вже не те, що не спав, навіть не дрімав. Очі бігали то на годинник, то на демонстраційний екран. Минуло 15 хвилин, 20, 35... У туалети вишикувалися черги... Салон знову заціпило... У моєї сусідки Люсі, яка торгує косметикою на хмельницькому ринку, на обличчі потекла ця косметика. Виявилося, що вона на років десять старша, ніж я думав. Хтось прямо з пляшки допивав залишки коньяку.
Здавалося, ще мить — і салон охопить паніка... Аж тут на 56-й хвилині літак плавно почав знижуватися... Усі полегшено зітхнули. Ось так спрацювала «кома». У нашому випадку — невдало побудоване речення, необдумано кинута цифра. Мораль? Не кидай словами, як пес хвостом.
Колаж Олексія КУСТОВСЬКОГО.
