Приємно усвідомлювати, що волонтерський рух як одна з найпоширеніших у Європі форм надання допомоги тим, хто її потребує, дедалі більше цікавить українську молодь. Читачі «Фішки», приміром, запитують, як стати фаховим волонтером і чи вистачить для того, щоб дарувати комусь свою щирість, самого бажання.
Охочих творити добро, переконує активістка волонтерського руху Марія Гавриловська, чимало. Та тільки не до кожної доброчинної справи можна допускати дилетантів. От, скажімо, волонтери для груп лікарняних клоунів, які допомагають переважно дітям з тяжкими недугами, проходять дуже жорсткий відбір і повноцінне навчання. Детальніше про це — в інтерв’ю з очільником і засновником громадської організації «Лікарняні клоуни» Марією Гавриловською.
— З чого почалася ваша «сміхотерапія», адже зовсім нещодавно поняття «доктор-клоун» взагалі не існувало?
— Рік тому я познайомилася з Тарасом Обоїстом, який пройшов московську школу лікарняної клоунади. Ми самотужки почали шукати однодумців, потім набиралися досвіду в італійських та московських колег. Згодом познайомилися з фондами, які працюють з лікарнями для хворих на рак. Нині наші осередки є в Миколаєві, Києві, Черкасах, Харкові.
— То лікарняним може стати будь-який клоун?
— Потрібно розрізняти лікарняну клоунаду, циркову клоунаду та аніматорство. Лікарняні клоуни приходять у відділення, щоб зняти важку атмосферу. Налаштовуються на хвилю дітей, вони лише спілкуються, але це спілкування відбувається за ігровими правилами. Лікарняні клоуни повинні приходити у точно визначений час і день. В ідеалі такі відвідини мають бути хоча б раз на тиждень — щонайменше.
— Як ви знаходите волонтерів?
— Коли проводили «Школу лікарняних клоунів» у Києві, інформацію про неї розповсюджували серед знайомих, психологів, у соцмережах. Мені надіслали більше сотні анкет, а до нашої команди потрапило лише 18 чоловік...
— У вас є спеціальні критерії?
— Бажано, щоб волонтерами була молодь віком 21—23 роки. В Європі середній вік волонтерів — 35—45 років. Старші, як правило, вже мають сім’ю, роботу і чітко розуміють, яку частину свого життя віддати волонтерству або іншій справі. Звичайно, ми проводимо співбесіди. Кандидати в лікарняні клоуни мають бути відкритими, з досвідом роботи з дітьми, мати житейську мудрість і усвідомлювати, що таке тяжка хвороба. Певна річ, усі волонтери проходять підготовку, з ними займаються психологи. А от яка у них освіта — не важливо. Бути актором, циркачем чи режисером не обов’язково. У нашій команді є люди різних професій: вихователі, аніматори, програмісти, юристи — будь-хто може стати лікарняним клоуном.
— Ваша співпраця з лікарнями є офіційною?
— Звісно, є домовленості з головними лікарями. Кожен волонтер повинен мати санітарну книжку, лише з нею надаються перепустки до відділення.
— Чи помічаєте позитивні результати від волонтерської праці? Чи рятує ваша сміхотерапія дітей?
— Ми розуміємо, що робимо, і не ставимо собі недосяжних цілей. Намагаємося просто підняти настрій маленьким пацієнтам. Адже хворі діти отримують те спілкування, яке є за межами лікарні. Ми ж розуміємо: у них звичайне дитинство, їх приваблюють гра, казковий світ. До речі, веселити доводиться не лише хворих дітей, а й батьків! Адже і від їхнього настрою залежить одужання дитини. В Європі процент одужання онкохворих дітей — 80%, в Україні — 60%, тож шанси є. А ми — лише маленька ланка в ланцюжку лікування, ми ніби розсуваємо стіни. Клоуни перевертають усе догори дригом: уколи у нас — сміхотульні, а операцію робимо свинці-торбинці. І діти перестають боятися уколів, а головне — лікарів, адже клоуни теж у халатах.
— Як ви бачите, що сміхотерапія діє?
— Під час наших зустрічей або після них часто траплялися випадки, коли дитина відкривалася, забуваючи про біль, починала їсти. Сьогодні працюємо над тим, щоб нам дозволили бути з дітьми перед операцією та після неї. Це дуже важливий момент, особливо через наркоз. А якщо перед наркозом пограти з малюком і запевнити його: «Зараз ти бачитимеш казкові сни», — то дитина й зануриться у цей казковий стан.
В іграх ми йдемо за дитиною. Граємо, у що вона хоче, виконуємо її забаганки (у межах дозволеного). Ще одна наша перевага — клоуни дають можливість дитині сказати «ні». І це нормально, якщо хворі діти погано себе почувають і кажуть, що не хочуть нікого бачити. Завоювати повагу дитини і розговорити її — тяжка праця. Та й у дорослих комплексів і страхів більше, тож на контакт вони йдуть довго.
— Якими благодійними проектами ви ще займаєтеся?
— Є клоуни-донори. Працюючи в лікарнях, можна почути страшні речі про кров. Батьки хворої дитини мусять її купувати. Тому ми здаємо кров для таких дітей. У деяких батьків є наші телефони — намагаємося допомагати оперативно. У призначений день зустрічаємо донорів, супроводжуємо в процедурну, а після цього даруємо маленькі червоні носики і фотографуємося. Добре, коли є команда перевірених донорів і коли вона збільшується, адже потреба в крові — величезна. А в донорів є обмеження: здавати кров можна у віці від 18 до 60 років, донор не повинен мати татуювань, важити менше 50 кілограмів, а головне — має бути здоровим.
Ми також вирішили приєднатися до лікарняних клоунів. До кабінету зайшли три звичайні дівчини — а вийшли веселі клоуни. Вони заходили до палат. Діти радо зустрічали їх, а батьки сміялися навіть більше за малечу. З ким рятували клоуна Боню, щоб та не відлетіла від укусу чарівного слона, а з ким писали любовного листа до коханого Елі... Діти веселилися, цікавилися іграшками, отримували повітряні кульки у подарунок... У палатах панувала атмосфера свята, якої зазвичай не буває в Інституті раку.
Марія Гавриловська, Тарас Обоїста й інші лікарняні клоуни.
У палатах панувала атмосфера свята, якої зазвичай не буває в Інституті раку.
В іграх ми йдемо за дитиною.
Фото надані Марією Гавриловською.
Сміх — це унікальний та безплатний додаток до традиційних ліків
Першим лікувальними властивостями сміху зацікавився американський невролог Уільям Фрай. І довів, що від нього у крові збільшується кількість антитіл, які підвищують опірність організму до хвороб. Згодом виникла ціла наука, яка вивчає вплив сміху на людський організм, — гелотологія. Її засновник — американський журналіст і викладач психології Норман Казінс. Лікувальний вплив сміху він випробував на собі: ліки й лікарі не допомагали Казінсу в боротьбі з колагенозом (хворобою кісток та сполучних тканин), а після декількох років сміхотерапії він знову міг рухатися і прожив набагато довше, ніж припускали лікарі.
Як саме сміхотерапія сприяє одужанню?
Під її впливом підвищується імунітет, напружуються м’язи пресу, за ними — м’язи гладкої мускулатури кишківника, покращуючи його роботу та сприяючи виходу шлаків і токсинів. Під час сміху активізується діяльність легень, а отже, в кров надходить більше кисню. Сміх зміцнює серце і кровоносні судини, знижує тиск і зменшує ризик утворення холестеринових бляшок, покращує стан шкіри і тонізує м’язи обличчя. Він зменшує головні болі та болі в тілі. Вивільняючи ендорфіни і нейропептиди, сміх допомагає пережити стрес, покращує настрій, робить людину більш упевненою.
Хто такий лікар-клоун?
У країнах Західної Європи та США лікарняні клоуни — складова оздоровчих програм великих лікарень уже протягом 20 років. У Німеччині створено асоціацію лікарів-клоунів. У великих лікарнях Австрії та Нідерландів у штатному розкладі є лікарняні клоуни. У Чехії функціонує громадська організація «Лікарняний клоун». У Польщі «Доктор Клоун» існує вже понад 10 років. За цей час створено 19 осередків по всій країні. Сьогодні такі організації є в Канаді, Бразилії, Франції, Росії, Казахстані, Ізраїлі та Угорщині.
