П’ять років тому мною було внесено пропозицію про затвердження Тростянецької садиби Скоропадських музеєм «Гетьманська садиба». Було надіслано подання тодішньому Президентові, підписане 14 активістами заповідної справи і культури, але питання не вирішилося.
А тим часом останні тридцять літ триває шалена руйнація та безжалісне нищення цієї пам’ятки історії і садового мистецтва.
Хутір Тростянець Скоропадські купили 1820 року, а 1833-го заклали один з найкращих садів у скарбниці світового садового мистецтва. Та 1918 року тут постав радянський маєток, згодом утворено племзавод, з якого 1938-го виділено дендросад як самостійну одиницю з підпорядкуванням Раднаркому УРСР. 1940-го його реорганізували в Державний дендрологічний заповідник «Тростянець» Академії наук УРСР. Палац Скоропадських зруйновано ще в роки громадянської війни. Залишилися чотири оригінальні кам’яні флігелі й кілька господарських будівель.
Варто згадати: останній гетьман України Павло Скоропадський організував Академію наук, відкрив близько двох десятків університетів, забезпечував розвиток освіти, культури і духовності, дбав про українську мову.
Тим заслужив нашу повагу, і ми мусили б подбати про вшанування його пам’яті, зробити музеєм його садибу. Тим самим вирішиться й питання збереження історичної та духовної спадщини родини Скоропадських, яка дала Україні двох гетьманів.
Варто створити комітет порятунку садиби Скоропадського, заснувати фонд «Гетьманська садиба», оскільки вітчизняні й зарубіжні меценати можуть і хочуть робити благодійні внески для відродження історії України.
Доля вручила Тростянцю зразковий пейзажний сад, видиму поезію, прекрасну пам’ятку історії, витвір людського розуму і праці.
Іван Скоропадський, творець цього неперевершеного пейзажного саду, був знавцем рослин і добре розумівся на естетиці природи. Він любив берези, високо цінував наш клен гостролистий, який тепер нещадно винищують у колишній садибі гетьмана. А цей клен прикрашає пейзажі, особливо золотої осені, дає людям здоров’я, сприяє відновленню чоловічої сили. Відпочиваючи у кленовій діброві, відчуваєш приплив енергії, просвітлення думок, творче натхнення.
Але останніми роками тут триває масова заготівля ділової деревини, суцільні вирубки спотворюють пейзаж. 1996 року вирубки становили близько десяти гектарів, а тепер вони удвічі більші.
В «Українському ботанічному журналі» №3 за 2011 рік читаємо: «У Тростянці під виглядом надуманої «теорії» ліквідації клена гостролистого руйнуються найкращі масиви, практикується суцільна вирубка вікових кленів та дерев інших порід — живих і здорових, що спотворює гармонію пейзажів і загальну архітектоніку садових насаджень. Дивно, але на вченій раді винесено вирок нашому рідному клену гостролистому. Побратиму того, який є символом Канади. Одну з найцінніших наших порід спритні ділки віднесли до бур’янів і тепер донищують».
Нові насадження тільки вносять хаос невідповідністю стилю парку — і за історичною та архітектурною виразністю, і за видовим складом рослин.
За тридцять років не було жодної перевірки (крім тих, що прикривали неподобства), яка б оцінила стан насаджень і внесла відповідні пропозиції. Жодного разу мої конкретні зауваження та пропозиції не були ані враховані, ані навіть обговорені. Боялися мене як спеціаліста запросити на вчену раду чи організувати обговорення у відповідній обстановці. Щемно стає від усвідомлення нинішнього становища заповідної садиби, яка занепадає під науковим і керівним крилом академічних дилетантів.
Тут поменшало птахів, залишила насадження велика колонія чапель. Бо тріскотіння бензопил заважає гніздуванню. Та й дикі тварини залишили цей райський куточок. Через дилетантство науковців загинуло багато ялин у центрі заповідних насаджень. Не посуха зашкодила, а сприятливі умови для розмноження короїдів через різке зменшення птаства. Тепер винуватці залюбки випилюють могутні дерева.
Час від часу відбуваються зухвалі наскоки на заповідну землю. Були посягання на те, щоб тут будувати котеджі. Ледве вдалося відбитися від таких пропозицій. Складність у тому, що охоронну зону навколо заповідного об’єкта не визначено.
Прилегла до села ділянка дендропарку засмічується, бо туди масово викидають сміття, на що дирекція не звертає уваги. Санітарне очищення заповідної території занедбано. На жаль, цього не побачила екологічна інспекція Чернігівської області.
Арборетум (колекційну ділянку рослин) віддано під сінокіс для домашньої худоби працівників. У 1980-х роках там росло 1686 видів та форм дерев і чагарників. Із них 114 — хвойні. Сьогодні залишилося більше десяти відсотків рослин. Особливо багато вирубано 2012 року. Ліквідовано розсадник, де вирощувалися сотні тисяч саджанців і сіянців. Тепер сіють пшеницю. Було два гектари півонії, квіти поставляли навіть у Заполяр’я. Щороку збирали понад тонну насіння дерев та чагарників. Тепер цим не займаються.
Стоїть порожнім лабораторний корпус, розрахований на прийом вчених — вітчизняних і зарубіжних (до ста делегатів). Під цим будинком розміщений бункер для президії АН України у разі ядерної війни. Він був повністю укомплектований. Настала руйнація — і все кудись поділося.
Найганебнішим є тростянецький вандалізм щодо пам’ятника Т. Шевченку. За наказом директора Дендрологічного заповідника «Тростянець» накинули на погруддя поета сталевий трос і потягли трактором. Бюст упав і розсипався. На очах у людей його волочили на склад, де ліквідували навіть арматуру. Уламками добротної цегли з п’єдесталу вимостили паркову доріжку. Це вчинено навесні 2009 року.
А місце, де стояв пам’ятник, спаплюжили. Знищено самшитовий бордюр та барвінкове оздоблення. Фундамент викопали, посадили чахлий ялівець, який одразу всох.
Пам’ятник з армованого бетону було встановлено на відзначення 150-річчя від дня народження поета. Тепер директор у газеті «Сіверщина» стверджує, що то був не пам’ятник, а стела... Її попереднє розміщення — біля містка в дендропарку — їй абсолютно не пасувало. Цегляний постамент, на якому вона стояла, розсипався від старості. Стела гепнула на землю». І ще: мовляв, пам’ятнику Тарасові Шевченку не місце у Тростянці, бо Кобзар не посадив там жодного дерева(!).
Україна готується відзначати 200-річчя від дня народження Шевченка. Указ Президента України від 11.04.2012 року передбачає приведення до належного стану всіх пам’ятних місць, пов’язаних з Кобзарем. Можна сподіватися, що пам’ятник Шевченку буде встановлено у Тростянці на старому місці.
2007 року на ім’я Президента надіслано лист за підписами восьми директорів заповідників та п’яти лауреатів Шевченківської премії. Йшлося про захист від руйнування унікальної історичної пам’ятки — садиби гетьмана Павла Скоропадського — і створення поряд з Батуринським історико-культурним заповідником «Гетьманська столиця» та Музеєм гетьманства заповідника «Гетьманська садиба», що комплексно відображатиме історію гетьманства. Вони мають представляти нашу державу як культурний, історичний і туристичний осередок та оберігати добру спадщину.
Краєвид парку.
Пам’ятник засновнику парку — Івану Скоропадському.
Фото Сергія ПАВЛЕНКА.
