З часів комсомольської юності пам’ятаю, як, приймаючи сільських дітей у комсомол, на бюро райкому ми запитували: Скажи, а хто в Радянському Союзі найголовніший?
— Брежнєв.
— Правильно. А в Україні?
— Щербицький.
— Молодець. А в області?
— Перший секретар обкому партії.
Так само впевнено називали юнаки та дівчата і першого секретаря райкому партії, який найголовніший у районі. Коли ж доходило до того, хто найголовніший у колгоспі, майбутні комсомольці ніяковіли, але переважно називали голову колгоспу. Чому саме він, як правило, не пояснювали. Та якось один сміливець наважився:
— Бо, коли в колгосп приїжджають з перевіркою, то голова колгоспу каже парторгу: «Збігай у магазин, організуй щось для гостей».
Ми промовчали, а потім, залишившись самі, вголос погодилися: хлопчина таки правий, на рівні колгоспу формально переривається керівна роль партії. Юридично і фактично керує господарством голова, а не секретар партійної організації. Хоча були й винятки.
В одному з віддалених сіл Луцького району голова колгоспу давно вже конфліктував з секретарем партійної організації, який водночас був його заступником. Парторг, як правило, не чекав, коли голова направить його в магазин чи чайну організовувати застілля, а сам спозаранку брався за чарчину. Оскільки він був у господарстві керівником, то охочих пригостити його було чимало. Парторг пив і не забував при тому віддячити своїм «спонсорам», посилаючи їх то на вигідні роботи, то взагалі даючи відгули «за станом здоров’я». Так до ранкового наряду чимало любителів оковитої вже мали завдання або відпускні. Звичайно, голові колгоспу це не подобалося, і він вирішив провчити нахабного заступника.
Покликав якось до себе двох найвідоміших у селі пияків — Петра і Степана.
— Випити хочете, хлопці?
Ті здивовано знизують плечима.
— Тримайте тисячу карбованців і напоїть парторга. Напоїте — спишу, ні — подумаю.
На той час за такі гроші можна було купити більше ящика горілки з непоганою закускою. Тож голова був упевнений, що парторг не втримається від такої спокуси і «погорить».
Зачекавши 30 хвилин після того, як у пивницю зайшов парторг, голова сів за телефон.
— Алло, Марійко, з’єднай мене з першим секретарем райкому... Федоре Панасовичу, доброго ранку, це вас турбує голова колгоспу Пилипчук.
— Слухаю вас, Миколо Гнатовичу, що трапилося?
— Та не можу вже з тим парторгом дати ладу, — жалібно прошептав у трубку голова. — П’є з ранку до вечора, нічого не робить та ще й людей проти мене підбурює. Приїжджайте, самі побачите, як він компрометує високе звання члена партії.
— Добре, чекай, приїду і розберуся, хто і що компрометує, — зриваючись на крик, мовив секретар і кинув слухавку.
Тим часом голова помітив, що один з його порученців вийшов з чайної і невпевнено покрокував вулицею.
— А йди-но сюди, Степане, — швидко відкривши кватирку гукав Пилипчук. — Ну як там парторг? П’є?
— П’є, товаришу голова, с-склянкою, вже зо дві пляшки в-вдув, — заїкаючись і путаючи букви в словах, відповів чоловік.
А ж раптом з пивниці, ніби нічого й не було, вийшов парторг. Голова одразу до дверей:
— Іване Івановичу, зайдіть-но в контору, розмова є.
Проте голова відзначив, що парторг абсолютно тверезий і алкоголем від нього не чути. Невже піддурили хлопці?
Аж тут до порога під’їздить «Побєда» з першим секретарем райкому.
— А де парторг? — відразу поцікавився поважний гість. — Іди до себе, а я з ним поговорю.
Це був вже поганий знак, бо переважно перші секретарі чи ще хтось з високого начальства йшли спочатку до голови колгоспу, а потім, якщо була потреба, кликали в його кабінет і секретаря парторганізації. Десь через півгодини, ніби блискавка, високий гість влетів у кабінет голови.
— Брехун, пліткар, негідник, — обличчя районного керівника ставало щораз більш схожим на перестиглий помідор. — Та парторг у сто разів тверезіший за тебе. Таку людину обмовити!
А таємницею парторга Івана Івановича був талант... пити та не п’яніти. Його організм засвоював алкоголь так, що навіть не залишав запаху спиртного. Через знайомих голова колгоспу таки зумів донести цей секрет до першого секретаря, а той знайшов нагоду перевірити цей талант і був зачарований. Бо при ньому піддослідний, нічого не підозрюючи, випив, ніби компот, з піввідра горілки. Міг би продовжити, але оковита закінчилася. Щоб уникнути у колгоспі непотрібних конфліктів, парторга з певними пересторогами перевели на керівну посаду в інше господарство. З тамтешнім головою вони жили чарка в чарку. І все було б добре, якби горілчаний бікфордів шнур не підірвав його здоров’я, а через кілька років не відправив в інші світи.
Волинська область.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
