Одна з моїх знайомих живе дуже заможно. Світлана може дозволити собі садівника, сон до обіду, розкішний одяг. Найбільшою її турботою є шиншила Шуня. Світлана робить їй зачіски в перукарні, прикрашає бантиками. Може навіть відмовитися від вечірки, якщо Шуня без настрою.
Світланина сусідка Анна живе значно скромніше, ходить на роботу. Має домашнього песика. І, попри соціальну різницю, дівчата дружать.
Коли Аня одного ранку помітила біля клітки свого Барбоса мертву шиншилу, ледь не зомліла. Все, дружбі кінець! Але як зізнатися?.. Іншого варіанта не було: взяла тушку бідної тваринки, ретельно вимила, обсушила, сховала до сумки та пішла до подруги. Побачила, що садівник на подвір’ї, тож попросилася до подруги. Тихцем зайшла до кімнати. Клітка відчинена... Поклала туди шиншилу і вийшла.
Десь через годину приходить заплакана Світлана з пляшкою коньяку. Аня мовчки дістає чарки. І тут подруга каже: «Давай пом’янемо Шуню. Напевне, я її погано вшанувала, бо вона повернулася...»
Виявляється, шиншила померла ще вчора. А пес винюхав могилку та вигріб її. Ось так на ранок Шуня й «повернулася»...
Фотоетюд Ірини ТИЩЕНКО.
