Зашифроване послання нащадкам, залишене у стінах найстарішого Свято-Єкатерининського собору Херсона, відновив та розгадав місцевий історик і знаний геральдист Олексій Паталах (на знімку). Досліджуючи життя російського художника Михайла Шибанова — автора відомого натурного портрета Катерини ІІ (1787) та керівника робіт зі створення храмового іконостаса, замовленого князем Григорієм Потьомкіним, Олексій висунув гіпотезу про те, що зображення святих та порядок розташування ікон мали чітке символічне значення.

Так, на найпочеснішому місці тоді розміщувався образ святої Катерини — небесної патронеси імператриці. Далі містилася ікона святого Георгія Побідоносця — покровителя православного воїнства. За ним — «Іоанн Богослов», «Юний Іоанн Предтеча з ягням», «Апостол Петро» та «Апостол Павло», «Три святителі», «Андрій Первозваний», «Князь Володимир Рівноапостольний» та «Князь Олександр Невський». На думку історика, зображення Георгія Побідоносця поруч із автором «Апокаліпсиса», твору про останню битву сил добра та зла, мало натякати на впевненість у перемозі православного воїнства над Османською імперією. А Херсон повинен бути ключем від моря та суші (ключі апостола Петра), на якій проповідував апостол Андрій Первозваний. Ікона Олександра Невського нагадувала, що будівництву Херсона передувало зведення укріплення Олександр-Шанц, а його назва запозичена з назви взятого князем Володимиром давньогрецького Корсуня-Херсонеса, «звідки Русь охрестилася».

Отож, вважає науковець, послання, назване ним «кодом Потьомкіна» на честь одного з будівничих міста, мало б звучати так: «Херсон, предтечею якого є фортеця святого Олександра Невського, заснований князем Потьомкіним у пам’ять про давній Херсонес, на землях, де проповідував апостол Андрій Первозваний, є ключем від моря, відвойованим мечем воїнства Катерини ІІ, продовжувачки діянь імператора Петра І, для визволення балканських християн та остаточної перемоги над силами ісламу». Цю гіпотезу Олексій Паталах виклав у другому томі ґрунтовної розвідки «Історія Північного Причорномор’я в особах», написаній спільно з краєзнавцем Сергієм Дяченком і нещодавно опублікованій. Та, на жаль, переконатися в існуванні «коду Потьомкіна» на власні очі херсонці та гості міста не можуть.

— Після революції собор закрили, а потім перетворили на музей атеїзму. Частина ікон з «символічного» першого ряду іконостаса була знищена чи опинилася у приватних колекціях, і лише деякі збережені у фондах Херсонського краєзнавчого музею. Нині послання нащадкам втрачене, і збереглися лише писемні згадки про аж ніяк не випадковий підбір та розміщення образів, — каже Олексій Паталах.

При підготовці своєї книги Олексій багато працював у обласному державному архіві, де виявив чимало документів XVІІІ—XІX сторіч, які ніде не публікувалися й не осмислювалися дослідниками. А саме там приховані відгадки багатьох історичних таємниць, що мали б розвіяти сучасні міфи про них. Зокрема, про маловідоме Бузьке козаче військо, яке вкрило себе славою в російсько-турецьких війнах. Останні десятиріччя у наукових колах і поміж любителів історії хтось настійливо просуває ідею про те, що військо чи не всуціль складали греки, болгари та серби, переселені Російською імперією до Північного Причорномор’я. Але в обласному державному архіві науковець знайшов оригінали указів Новоросійської губернської канцелярії, зокрема — указ від лютого 1787 року про склад Бузьких козачих полків з «колишніх запорожців і польської Украйни малоросійського походження люду». В «сповідних розписах» тодішніх храмів, додає Олексій Паталах, були переписані й сім’ї бузьких козаків із характерними українськими прізвищами. Ще й нині у Вознесенському та Новоодеському районах Миколаївської області квітують вісімнадцять сіл, заснованих саме бузькими козаками!

Херсон.

 

Фото автора.