Місто Гола Пристань (Гопри) на Херсонщині заслужено називають «столицею фестивалів», що приваблює десятки тисяч туристів. Але тепер до Гопри час вирушати й лідерам територіальних громад, щоб повчитися, як трохи більш ніж за півстоліття, пройти шлях від селища до міста обласного значення. Саме цей статус Верховна Рада України надала Голій Пристані 17 травня нинішнього року. Про те, які плани та сподівання громада пов’язує з ним, кореспондент «Голосу України» поцікавився у міського голови Анатолія НЕГРИ (на знімку).

— Анатолію Петровичу, як мешканці Голої Пристані сприйняли надання їхньому рідному місту статусу обласного значення?

— Звісно, з гордістю! Ще живі люди, котрі пам’ятають Гопри просто великим селом, а потім селищем. Містом Гола Пристань стала в 1958 році, й лише за кілька десятків років парламент України надав йому статус, який до цього на Херсонщині мали тільки Нова Каховка, Каховка і, власне, обласний центр. Люди пишаються цим заслужено, бо саме їхніми спільними зусиллями вдалося перетворити Гопри на регіональну «столицю фестивалів». Фестивалі «Купальські зорі» та «Солодке диво» приваблюють десятки тисяч гостей не тільки з України, а й із-за кордону — Польщі, Росії, Білорусі, Молдови, Ізраїлю, США. За 17 тисяч населення щороку до нас прибувають понад 45 тисяч туристів, бо, окрім фестивалів, у Гопри є на що подивитися і чим помилуватися. Це й унікальна природа острова Білогрудів на річці Конці, який у міфології слов’ян вважається місцем народження богині любові та сімейного затишку Ладо, і Соляне озеро, де в цілющій ропі мікроелементів та корисних речовин не менше, ніж у славнозвісному Мертвому морі. Останніми роками в Голій Пристані відкрилися палаци — спорту та мистецтв, спільними зусиллями облаштували парк з Гостинною аркою, збудована міська набережна протяжністю у кілометр із фонтаном, капличкою, альтанками, скульптурами. Немає більше на Херсонщині населеного пункту, який міг би похвалитися такими звершеннями. На відміну від регіону загалом, у нас народжуваність перевищує смертність, житло зростає в ціні. Тому статус міста обласного значення — лише наочне підтвердження наших успіхів.

— Чи не «ревнує» районна влада до успіхів міста?

— У мене склалося таке собі суб’єктивне враження, що надання Голій Пристані статусу міста обласного підпорядкування було для керівництва райради та райдержадміністрації певною мірою несподіванкою. Там просто не вірили, що цей шлях можливо пройти за такий короткий час — менш як за десять місяців «проштовхнутися» через усі бюрократичні перепони. Але мрія здійснилася, і не в останню чергу тому, що нас підтримали колеги з Асоціації міст України, парламентський Комітет з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, допомагали всі, без винятку, народні депутати від Херсонщини, незалежно від їхньої партійної приналежності. Парламентаріїв удалося переконати в тому, що Гола Пристань цілком заслуговує нового статусу: жоден із них не проголосував проти відповідної постанови. Гадаю, тепер нам простіше буде залучати інвесторів — віднині всі узгодження будь-якого вагомого бізнес-проекту «замикаються» переважно на міську раду, і виносити їх обговорення ще й на районні служби із дублюючими функціями потреби немає. Адже в районі чиновники змінюються занадто швидко, і в кожного наступника може виявитися різне бачення доцільності цього проекту. Сьогодні підприємець переконав одного чиновника в необхідності допомагати розвитку потрібної справи, а завтра все треба починати спочатку, бо посадовець раптом змінився. Порівняйте: за волею городян я залишаюся міським головою Голої Пристані ось уже шістнадцятий рік, а в Голопристанській райдержадміністрації за цей час змінилося вже дев’ять очільників. Чи був би порядок у місті, якби голову змінювали щороку чи кожні два роки? Дуже сумніваюся!

— Як вплине зміна статусу міста на його бюджет?

— Нині скарбничка Голої Пристані становить лише п’ятнадцять мільйонів на рік. Але очікуємо, що вже за п’ять-шість років муніципальний бюджет збільшиться до 60—65 мільйонів гривень. Додаткові надходження отримаємо за рахунок збільшення меж міста у два-два з половиною рази вже до кінця нинішнього року та зростання відрахувань від земельного податку і виробництв, які сьогодні перебувають у районному підпорядкуванні. Скажімо, наше підприємство «Інтегровані агросистеми», що спеціалізується на вирощуванні та переробці томатів, в сезон дає роботу чотирьом сотням мешканців Гопри та навколишніх сіл, але до бюджету міста від нього надходить лише чверть податків. Після затвердження статусу міста обласного значення сподіваємося отримувати втричі більше, і не проти залучити й інші переробні комплекси. Джерелом додаткових коштів буде й власне туристичне бюро, нові туристичні маршрути — від огляду навколишніх цікавинок до відвідин сусіднього Бобрового озера, поруч із Голою Пристанню, де досі збереглися бобри та їхні хатки. У перспективі хочемо вийти на бюджет без дотацій, які нині становлять близько третини його надходжень. Утім, багато отримуємо, але й віддаємо не менше: п’ять років тому держава забирала 179 тисяч гривень податків та зборів, нині — 780 тисяч.

— Чи змінилися відносини Голої Пристані з Державним казначейством України після надання місту нового статусу?

— Якщо відверто, вважаю замикання всіх фінансових потоків на Держказначейство справжнім «зашморгом» для місцевого самоврядування. Через заморожування ним платежів заборгованість міської ради та комунальних служб за товари, роботи та послуги з початку нинішнього року вже сягнула астрономічної для нас цифри — півмільйона гривень. Ще близько півмільйона становить торішня заборгованість за спільною програмою «Питна вода». Місто виконало свої зобов’язання, замовивши й частково оплативши встановлення лічильників на водонапірних баштах та гідрофонів, а держава за своєю часткою так і не розрахувалася. Ми навіть судилися з цього приводу, дійшли до Одеського господарського апеляційного суду і справу програли. Після того суддя підійшов до мене і сказав, що він нас чудово розуміє, і суд у такому само становищі — через затримку платежів не може придбати вчасно навіть елементарних канцелярських товарів. Усі все розуміють, співчувають, але міськраді від того не легше. Вважаю, конче треба змінювати підхід до забезпечення потреб територіальних громад: до Держказначейства повинні надходити тільки кошти за тими програмами, що їх субсидує держава. Ті гроші, які заробляє орган місцевого самоврядування, могли б надходити до державних банків і витрачатися за потребами громад, не очікуючи, коли «дядько з Києва» підкине якусь копійчину.

— Анатолію Петровичу, міські голови в Україні потроху «обростають» помпезними аксесуарами на кшталт мантій, нагрудних знаків, а ви й через шістнадцять років на посаді досі обмежуєтеся простацьким солом’яним брилем. Чому?

— У мантіях не бачу ніякої потреби — маленького значка із гербом міста на піджаку цілком вистачає. Що ж до бриля, я його справді ношу влітку, завжди надягаю під час фестивалів. Однак це не «фірмова відзнака» на кшталт відомої кепки колишнього мера Москви Юрія Лужкова, а цілком утилітарний предмет: у спеку мені дуже часто доводиться бувати на відкритому повітрі, а здоров’ю надмір ультрафіолету вже протипоказаний. Переконаний, що земляки складають враження про свого міського голову не за атрибутами одягу, а за його конкретними справами. Вони розказують про його ділові якості набагато промовистіше, аніж мантії вигадливого крою та інші дорогі аксесуари.

Розмовляв Сергій ЯНОВСЬКИЙ.

Фото автора. 

ПРОПОЗИЦІЯ

До Держказначейства повинні надходити тільки кошти за тими програмами, що їх субсидує держава. Ті гроші, які заробляє орган місцевого самоврядування, могли б надходити до державних банків і витрачатися за потребами громад, не очікуючи, коли «дядько з Києва» підкине якусь копійчину.