Хату в селі можна придбати на виплат

Віктор СКРИПНИК

17 серпня 2013 3193

Щоб урятувати село Липчани, що на Вінниччині, від вимирання, а школу — від закриття, сільський голова Микола Сафтюк допомагає охочим перебратися сюди. Житло можна придбати на виплат.

«Козирі» Липчан — море, ліси і гори. А ще — щирі люди, які завжди готові допомогти. На карті не видно, щоб на Вінниччині було море. Так місцеві жителі називають Дністровське водосховище. Поглядом його не осягнути — таке велике. А пляжі настільки впорядковані, що навіть у Криму не скрізь такі побачиш. Тут аж дві річки. З одного боку — Дністер. У самому селі жебонить Караєць, притока Дністра. Береги вкрито зеленню, неподалік — густий ліс. Тут є дитсадок, школа, яку мали намір закрити, фельдшерсько-акушерський пункт із денним стаціонаром, сільський клуб. 22 місцеві випускники навчаються у вузах, 25 — у технікумах і коледжах, 10 — у профтехучилищах. За власні кошти і за допомогою спонсорів спорудили церкву.

Демографічну ситуацію підправили приїжджі

— Якось я побачив оголошення «Куплю хату в селі», — каже Микола Сафтюк. — Прочитав — і забув. А коли до нас приїхали з району закривати школу, під час дискусій із чиновниками згадав про те оголошення і подумав: а чому б самому не запросити охочих переселитися до нас. Тоді й сказав, що знаю, як збільшити кількість дітей. Гості недвозначно усміхнулися, мовляв, ну-ну, старайся, голово. Того само дня розіслали оголошення у газети з пропозицією переселятися до нас тим, у кого — проблеми з житлом. Уже через тиждень почали дзвонити, розпитувати про село. Потім стали навідуватися на оглядини. Причому з різних областей — Хмельницької, Чернівецької, Одеської, Волинської. Дві сім’ї вже переїхали. У кожній — по троє дітей. Ще дві чекаємо в серпні. У них так само по троє дітей, а в одній чекають на поповнення. Є ще бажаючі переселитися у Липчани.

Випивох і наркоманів не чекають

Про це зазначив в оголошенні сільський голова. «Одну пару я вже відправив, — каже М. Сафтюк. — Видно пана по халявах. У нас нема своїх п’яниць, нащо нам чужі. Знаю, що в багатьох селах люди спиваються. У Липчанах п’яниці попід тином не валяються. Пити — п’ють, на свята чи за інші оказії, але міру знають.

Першою переїхала до села родина Світлани і Володимира Диких. У них троє малих хлопчиків: півтора, трьох і шести років. Раніше мешкали у сусідньому селі Козлів разом із батьками. Коли народилися діти, тісно стало в хаті. В Козлові будинки дорожчі, й на виплат не купиш.

— У Липчанах нам дали можливість платити частинами, — каже Світлана. — Ми підібрали дім за шість тисяч гривень. У будинку три кімнати. Колишній господар навіть залишив деякі меблі. На подвір’ї є ще стара хата. Колись відремонтуємо, буде комусь із дітей. Маємо город. Місце дуже гарне: з одного боку ліс, із другого — річка. Одне погано, що на нашій вулиці ґрунтова дорога. Обіцяють із часом зробити насип, як на інших вулицях.

Діти ходять у садок. За перебування в ньому сплачують по півтори гривні в день за кожного. «Для багатодітних сімей сільська рада зробила знижки на 50 відсотків, — розповідає Світлана. — У кого менше дітей, ніж у нас, ті платять по три гривні на день». Поки хлопчики в дитсадку, мама допомагає односельцям сапати городи чи випасати череду. Люди літнього віку, які вже не мають сил для фізичної роботи, просять молодих допомогти обробити грядки. Світлана каже, що платять за день роботи на городі сто гривень. Крім того, дають пообідати. Стільки само можна отримати за випасання череди. Чоловік теж не цурається ніякої роботи, працює на будівництві, у господарстві. Найбільше вдячні сільському голові за те, що надав можливість частинами розраховуватися за куплену хату.

— Я готовий усіляко допомогти людям, які переселяються до нас, щоб вони змогли придбати житло, — каже Микола Сафтюк. — Звертаються переважно малозабезпечені. Сплатити одразу всю суму не можуть. Я взяв на себе роль своєрідного гаранта. Зустрічаються разом продавець і покупець. Кажу так: «Ви хочете продати, а ви — купити, давайте шукати варіанти». Люди погоджуються виплачувати частинами. Якщо приїжджому з поважних причин не вдасться вчасно віддати передбачену суму, закладу свої гроші, а пізніше людина розрахується зі мною».

На золотій жилі

У Липчанах для продажу є близько 30 житлових будинків. «Коли люди почули, що голова запрошує переселенців, почали доводити до пуття хати, які до того вже поросли чагарниками, — каже депутат сільради, завідувачка бібліотеки Ніна Расенко. — Навели лад на подвір’ях, побілили стіни, пофарбували вікна-двері».

Голова доручив Ніні Василівні супроводжувати приїжджих і підбирати для них будинки. На Трійцю приїздили три сім’ї — з Одеси, Кам’янця-Подільського і Славути Хмельницької області.

— Гості з Кам’янця — Леонід і його дружина Альона — ночували в мене, — каже пані Ніна. — Він працює лікарем, вона — вчителька. Нещодавно Альона народила дівчинку. Вони у Кам’янці винаймають житло. У Леоніда батьки з Нової Ушиці, це неподалік. Хочуть бути ближче до них. У нас їм дуже сподобалося. Переїжджатимуть.

У захваті від природи були й гості з Одеси та Славути. Кажуть, у Липчанах — як у Карпатах, круті гори, багато лісів. Гостя зі Славути пані Олена сказала, що тут живуть «на золотій жилі», адже можна організовувати зелений туризм. За це вона з часом і планує взятися. Ще один гість поділився думками, що хотів би створити родинне поселення. Йому припало до вподоби місце на околиці села, яке називають Караєць. Там первозданна природа настільки красива, що словами не передати.

Твердо вирішила перебратися у Липчани сім’я з Волинської області. «На оглядини приїжджали син із мамою, — каже пані Ніна. — Дружина сина не могла приїхати, бо чекає четверту дитину. Вони підібрали будинок за 15 тисяч гривень. Виплачуватимуть частинами».

Волиняни готуються перевезти речі. Дорога неблизька. Постала проблема з переїздом. Перевізники, з якими вони намагалися домовитися, правлять по п’ять гривень за кілометр. Для малозабезпеченої родини це стане в копієчку. Їхню розмову почув сільський голова. Несподівано для гостей запропонував перевезти спожитки власним бусом. Домовилися, що заправлять машину, і це буде вся плата. «Бачили б ви, як вони дякували за це, — розповідає Ніна Расенко. — Казали, що не сподівалися на таку увагу й допомогу».

Найдорожча хата — 50 тисяч гривень

Найдорожча хата у Липчанах коштує 45—50 тисяч гривень: на шість кімнат із верандою, на подвір’ї — літня кухня, хлів, погріб. Будинок — на центральній вулиці села.

Так само в центрі можна купити будинки за 10—15 тисяч гривень. Біля кожного з них є літня кухня, господарські споруди, сад і земельна ділянка. Центральні вулиці розташовані паралельно. У центрі є водопровід. Опалюють будинки електрикою або дровами. Газопровід до села не прокладено. На околицях хати коштують дешевше.

— Головне, що люди у нас дружні, — наголошує Ніна Расенко. — Завжди відгукуються, коли треба комусь допомогти. Ми збирали на лікування окремих односельчан і по дві, і по п’ять тисяч гривень. На похорони також дають гроші. Дарують подарунки хлопцям, які йдуть в армію.

«Додому не збираємося»

У радянські часи місцевий радгосп спеціалізувався на вирощуванні яблук. І досі частина жителів села займається садівництвом. А в сусідньому Козлові є два приватні садівничі господарства, де завжди потрібні робочі руки. Працюють селяни також на будівництві ГЕС. Там треба водії, майстри робітничих професій. Три бригади чоловіків за вахтовим методом трудяться у Києві. «Живу» копійку протягом усього року дає молоко, тому в селі велика череда, дехто вирощує на продаж бичків і свиней.

Сільський голова Микола Сафтюк родом із сусідньої Чернівецької області. У Липчани приїхав після закінчення навчання у технікумі: звідси його дружина. Купили стареньку хату, з часом її розбудували. Тут народилися діти, мають онуків. Сім’я вела господарство, орендували землі у сусідньому селі Бернашівка.

— Миколу Івановича люди вмовили балотуватися на посаду сільського голови, — каже Ніна Расенко. — Було п’ятеро кандидатів. У Миколи Івановича великий авторитет, люди його поважають. Я особисто не сумнівалася, що за нього проголосують.

Пані Ніна також із приїжджих, її мала батьківщина теж у Чернівецькій області. Там мешкають мама, сестра. «З Липчан я вже нікуди, — зізнається жінка. — Тут люди добрі, а яка природа красива — самі бачите».

Вінницька область