Чому не працюють кооперативи?

— Тільки-но давали за кілограм відбірних абрикос три гривні, — скаржиться на приймальників дядько з двома корзинами жовтогарячих плодів, — а тепер спустили вже до двох з половиною...

— А не хочете за гривню, як я віддала? — запитує жінка, зв’язуючи на велосипед порожні ящики. — У Черкасах на базарі за такі, як у мене, по сім гривень правлять, а тут задарма беруть. Якби була кооперація, як колись, то ми б у бік заїжджих покупців і не дивилися б!

Про те, чому в селі, де рясно родять садки і городина, немає сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, який би закуповував лишки врожаю у населення, запитуємо у сільського голови Худяків Романа Василини. Уточнюємо, чи отримували фінансову підтримку на створення такого об’єднання, адже уряд минулого і нинішнього року ніби виділив кошти на підтримку кооперативів.

— Жодної копійки на цю справу до Худяків не надійшло, — відповідає Роман Петрович. — Хоч зацікавлення в організації кооперативів є. Наші наддніпрянські села з діда-прадіда багаті на городину та садовину. Раніше у кожному колгоспі тут був консервний завод. Товар відправляли по всьому Союзу. Тепер цих підприємств немає, а споживча кооперація не справляється з масовою пропозицією дарів саду та городу. Щоб не пропав урожай, люди несуть його перекупникам — дітися ніде (на знімку).

Далі сільський голова зазначив, що сільськогосподарський кооператив з вирощування й закупівлі овочів у селі існує. Організували його ще до постанов уряду про створення кооперативів. Тут порадили звернутися до голови спілки Людмили Соболь, щоб вона сама розказала, як їй працюється.

— Це енергійний, наполегливий керівник, — охарактеризував Роман Василина сільського першопрохідця. — На її прикладі можна вчитися, як не опускати руки, переборювати труднощі і бар’єри. І, водночас, історія її селянського об’єднання відповість на запитання, чому не «йдуть» на селі кооперативи.

Людмила Соболь, після роздумів, погодилася розповісти про перипетії роботи першого у Черкаському районі сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу.

— Десять років тому семеро жителів села Худяки, власники земельних ділянок, організували кооператив, — почала Людмила Іванівна. — Я за згодою райдержадміністрації орендувала сім з половиною гектарів для вирощування овочів. Пробила на своєму полі свердловину, провела крапельне зрошення. Невдовзі наші зразкові овочеві плантації стали візитівкою району. Сюди привозили гостей, тут проводили обласні, всеукраїнські, міжнародні семінари. Мене навіть визнали кращим овочівником України. Нагороду вручали у Києві.

Та оскільки у Худяках з давніх-давен населення культивує вирощування ранніх огірків, кооператив «Людмила» почав закуповувати цю продукцію у місцевих городників. Це було вигідно усім. Адже здати торговельним організаціям домашні овочі сам господар не може. Супермаркети приймають не кілограмами чи центнерами, а тоннами. Марку Людмили Соболь знали і цінували. Її продукція завжди користувалася попитом навіть у столиці.

— А цього року я опинилася за крок до закриття кооперативу, — з жалем мовить Людмила Іванівна. — У мене забрали землю. Ту, яку я десять років удобрювала, поливала, доглядала, як дитину... У районі сказали, що оренда ділянки закінчилася і продовжити її немає змоги. Я була в розпачі. У теплицях вирощено елітні сорти розсади овочів, а саджати її ніде... Добре, що сільський голова пішов назустріч. Сільрада виділила мені двогектарну ділянку, і я почала все спочатку: обробляла цілину, щоб зробити з неї родючу землю. На це піде не один рік праці.

Після цієї розповіді розпитувати Людмилу Соболь про підтримку держави щодо функціонування сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів не було сенсу. Численні наради, семінари, постанови і рекомендації урядовців, у яких йдеться про добровільні сільськогосподарські об’єднання селян, на повірку виявляються не підкріплені ділом. Не тільки фінансового, навіть організаційного сприяння у державних коридорах влади годі шукати ініціаторам створення кооперативів. Тільки відчайдухи беруться за цю нову форму спільної роботи, і їх — одиниці. Чи не тому на 30 тисяч сільських населених пунктів в Україні налічується близько тисячі обслуговуючих кооперативів, а працює лише 885. В областях цей показник мізерний.

— Якби держава не тільки закликала, — каже сільський голова Роман Василина, — а й по-справжньому стимулювала створення кооперативів, то не потрібно було б агітувати, когось вмовляти. Люди швидко розбираються, що вигідно, а що ні.

Черкаська область.