Війни ніколи не було б, якби...

Із документів: Данило Тимофійович Руденко. Дата й місце призову —10.08.1941 року, Нікопольський РВК, Українська РСР, Дніпропетровська обл., м. Нікополь. Військове звання — рядовий.

Директивою Ставки ВГК № 005471 від 7 грудня 1941 року планувалося визволити від німців східну частину Керченського півострова й рухатися далі до Феодосії. Цю операцію здійснювали 51-ша і 44-та армії. У складі 51-ї армії генерал-лейтенанта В. Львова були 12-та стрілецька бригада, 83-тя бригада морської піхоти, 224-та, 302-га, 390-та і 398-ма стрілецькі дивізії. До останньої і входив 826-й стрілецький полк, заступником командира взводу в якому служив Данило Руденко. Кримський півострів обороняла 11-та німецька армія фельдмаршала Манштейна, котрий мав репутацію найобдарованішого стратега у вермахті.

У ході травневого наступу німецької 11-ї армії в Криму 398-ма стрілецька дивізія була знищена (офіційно розформована 19.05.1942 року). Важко нині сказати, де перебував протягом майже трьох місяців після розгрому Данило Руденко: можливо, переховувався в горах або був у партизанах. Принаймні у збережених документах зазначено, що він потрапив у полон у Криму 12 серпня 1942 року.

Старший сержант Данило Руденко був етапований у табір для військовополонених Stammlager 326 (VІ K) Senne (скорочено — Stalag 326 VІ K), який розташовувався у районі Ostwestfalen-Lіppe (федеральна земля Північний Рейн-Вестфалія). Сюди з 1941 року потрапляли тільки радянські військовополонені; з 1942-го — польські, сербські та французькі, а з 1943-го — ще й італійці. Найтяжче доводилося радянським військовополоненим. Їх виснажували в шахтах і на інших важких роботах. Із приблизно 300 тисяч військовополонених усіх національностей тут загинуло від 15 до 70 тисяч (точна кількість невідома). 11 травня 1943 року Руденка перевели в табір Stalag VІ С.

Не складно припустити, як часто Данило Руденко згадував потопаюче в зелені садків село Олександрове Чапаєвського району Дніпропетровської області, матір Варвару, братів Петра, Василя й Миколу, сестру Марію, односельчан і родичів. Адже коли його (разом з батьком і трьома братами!) призвали до армії на самому початку війни, йому виповнилося 28 років.

20 вересня 1943 року, у числі приблизно 200 радянських військовополонених, Данила Руденка з табору Stalag VІ З доправили в Дегерндорф (округ Бранненбург), на територію розташування німецького військового табору Zentralersatzteіllager 406. До початку війни тут був гірськострілецький батальйон Gebіrgsjager-Regіment 100. Табір використовувався для військових потреб, але в п’яти порожніх одноповерхових бараках були облаштовані помешкання для радянських військовополонених, названі Stalag VІІ A. Радянських військовополонених використовували на будівельних та інших важких роботах. Відомості про події на фронті до них не доходили. Туга й суворі умови життя зробили свою справу: рік по тому, 20 вересня 1944-го, Данило Руденко наклав на себе руки. Його поховали на цвинтарі біля селища Флінтсбах.

Поштовх до з’ясування обставин смерті Руденка дала дослідницька робота військового пенсіонера Манфреда Бенкеля, колишнього командира 8-го гірськострілецького батальйону, що квартирував у Бранненбурзі. Збираючи матеріали для своєї книги «Degerndorf-Brannenburg. Dіe Geschіchte des Standortes und seіner Soldaten» (2004), він натрапив на свідчення про поховання на цвинтарі селища Флінтсбах (де не було табору для радянських військовополонених!) старшого сержанта Червоної Армії Данила Руденка.

У нього та його друзів — ветеранів німецьких гірськострілецьких з’єднань — виникла ідея встановити меморіальну дошку на згадку про радянського солдата. Оскільки могилу знайти не вдалося, вирішили розмістити пам’ятний знак на стіні цвинтаря. Та запросити на відкриття родичів Данила Руденка. З цією метою німецькі ветерани звернулися по допомогу в Посольство України. Відповідь була швидкою і дуже короткою: допомогти не можемо!

Манфред Бенкель розповів: «Відомо, що російськими і французькими військовополоненими опікувався у селищі Дегерндорф місцевий священик Рідер. Між іншим, він також виконував функції армійського пастора військового табору Z. E. L 406. Ви можете запитати, якою мовою спілкувалися радянські військовополонені з німецьким пастором? Але ж у радянських школах перед війною німецька була неодмінним предметом. Та й два роки перебування у німецькому полоні — не малий строк для елементарного опанування військовополоненим Данилом Руденком німецької мови».

Самогубство Данила Руденка, швидше за все, поставило священика Рідера в складну ситуацію: концтабір не мав воєнного цвинтаря, а ховати самогубців на католицьких цвинтарях, за традицією, заборонено. Цілком можливо, що Рідер вирішив зробити це на цвинтарі іншого селища — Флінтсбах, де про табір Stalag VІІ A було відомо менше, ніж у селищі Дегерндорф. І це — чи не єдине з можливих пояснень причини появи запису про поховання Данила Руденка в похоронній книзі цвинтаря Флінтсбах.

З метою пошуку родичів Данила Тимофійовича Руденка, 1913 року народження, уродженця села Олександрове Чапаєвського району Дніпропетровської області, автор цієї статті приїжджав до Дніпропетровська у жовтні 2012 року. Працівники обласного архіву повідомили, що їх нині не існує: 1953 року тут утворено Кіровську сільраду Нікопольського району Дніпропетровської області.

У пошуку родичів Данила Тимофійовича Руденка взяли участь голова Кіровської сільради Нікопольського району Дніпропетровської області Людмила Петрівна Мілехіна, керівник відділу культури Нікопольського району Дніпропетровської області Леся Борисівна Буц. Коли всі можливості для пошуку було вичерпано, залишалося останнє: розповісти про долю Данила Руденка в місцевій пресі — можливо, хтось відгукнеться. Замітку кореспондента «Русской Германии» про пошуки родичів Данила Руденка опублікувала в обласній газеті «Зоря» головний редактор Світлана Колесникова. На це звернення надійшло кілька відгуків, у тому числі від українського письменника й краєзнавця Павла Макарова. Він повідомив, що в селі Чкалове проживає Новак Лариса Іванівна, внучка Марії Тимофіївни Пацюк, сестри Данила Руденка. Марія Пацюк у 1946 році намагалася розшукати сліди брата, але безуспішно.

Кореспондент газети «Зоря» Олександр Александров побував у знайдених родичів Данила Руденка, подивився сімейні альбоми і зібрав відомості про родину. З’ясувалося, що в тому ж селі Чкалове, яке в 1939—1952 роках було адміністративним центром Чкаловського району Дніпропетровської області, мешкають ще дві дочки Марії Тимофіївни Пацюк, вони ж — племінниці Данила Руденка. Усе старше покоління чоловіків цієї родини загинуло під час війни.

Ці відомості були передані Манфреду Бенкелю. Він зробив доповідь на міській раді міста Флінтсбах. І вона, разом з бургомістром Вольфгангом Бертхальтером, надала кошти на встановлення меморіальної дошки (двома мовами) і запрошення родичів на її відкриття. Поминальну молитву прочитав місцевий пастор.

Лариса Новак, котра приїхала з України, внучата племінниця Данила Руденка, сказала: «Нарешті ми гідно провели в останню путь дядька, про якого нічого не знали стільки років!».

Установлену на цвинтарі міста Флінтсбах меморіальну — і єдину таку — дошку (з написом німецькою та російською) можна вважати знаком пам’яті всім нашим воїнам, які загинули в німецькому полоні.

...Якби у світі що-небудь залежало від таких людей, як Манфред Бенкель, то в ньому ніколи не було б війн...