У Попаснянському районі біля села Шипилівка понад 600 років тому була літня резиденція хана Абдаллаха. Але в якому стані останки минулого, на якій глибині лежать, що являє собою цей культурний шар і які кордони ставки? Це й потрібно тепер з’ясувати.
Ще торік спільна експедиція Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля й Луганського обласного краєзнавчого музею локалізувала місцезнаходження ставки золотоординського хана. Тоді археологи виявили чимало цікавих знахідок, які могли належати орді хана Абдаллаха. Він був нащадком відомого хана Узбека, який поширив в 1320 році іслам в Орді. По суті, Абдаллах-Хан — останній з династії Батия, він одержав владу за підтримки могутнього полководця й беклярбека Мамая. Крім регулярних таборів у Судаку, Азові та Сараї на Волзі, хани Золотої Орди мали й літні ставки, куди переїжджали зі своїм двором, гаремом, прислугами, охороною, ремісниками й торговцями. Літня ханська база нагадувала місто із сотень юрт, наметів і кибиток. На декількох срібних монетах, знайдених на місці ставки цього хана в Попаснянському районі, уперше археологи побачили нову назву місця карбування — Муаззам Урду (Найвища Орда). Вважають, що знайдена ставка так і називалася.
— Ми натрапили на знахідку не тільки регіонального, а й загальноукраїнського значення, — певен керівник археологічного центру «Спадщина» СНУ ім. В. Даля професор Сергій Санжаров. — Золотоординські старожитності — дуже рідкісне явище. Знайти конкретне місце ханської ставки складно. На просторах нашої країни до наших часів вони були невідомі. Адже татари практично не мали стаціонарних поселень на території України, оскільки кочували степом. На Сіверському Дінцеві сходилися торговельні шляхи, тобто місце для ставок було обрано невипадково. На зиму хани селилися в пониззях Волги, а влітку місця для своєї резиденції обирали на Дінці. Було таке правило розміщення юрт — на відстані кидка каменя. У центрі обов’язково стояла обитель хана Абдаллаха. До речі, 90—95 % знайдених тут монет, у тому числі срібні дирхеми, були карбовані саме при цьому володарі й саме на території ставки. Ми поки що не знаємо, в яких культурних межах була ця ставка. Крім того, треба визначити й концентрацію знахідок. Там, де стояли юрти, повинні бути господарські ями, адже тут працювали ремісники. Одні чеканили начиння й монети, інші займалися гончарством, треті торгували. Усі докази залишилися в землі, і наше завдання знайти їх, локалізувати.
У господарських ямах можна знайти биту кераміку, а це — «хліб археології». Якщо знайдеться порцеляна, вона підтвердить високий статус цієї пам’ятки. Але широкі розкопки проводитимуть наступного року, а сьогодні треба визначити межі пам’ятки, щоб поставити її на державний облік і убезпечити від «чорних археологів».
— Період історії нашого краю з XІІІ по XVІ сторіччя довго був майже невивченим, — каже Сергій Санжаров, — здалося, що родючі донецькі степи в той час пустували й там не було діяльності людей. Іншими словами, не мали своєї історії. Ми підозрювали, що це не так, у чому й переконалися в ході проведеного дослідження.
 
Луганськ.