Поїхати відпочити у село на вихідні або й на тиждень хоча б раз у житті мріє кожен мешканець мегаполіса. Водночас селяни постійно думають про додатковий заробіток. Та, незважаючи на наявність попиту і пропозиції, буму зеленого туризму в Україні не спостерігається. У центральних та східних регіонах країни садиб все ще катастрофічно мало. Наприклад, у Сумській області — чотири, в Черкаській — п’ятнадцять. Це при тому, що мало не в кожному селі чверть хат стоять пустками. Чому зелений туризм в Україні отримав стоп-сигнал, «Голос України» вирішив з’ясувати, приєднавшись до прес-туру, організованого Українським освітнім центром реформ, який днями відбувся на Черкащині.
Сергій Дерун, власник зеленої господи у Смілянському районі, визнає, що гостей у нього справді небагато: «Може, чоловік з п’ятнадцять за сезон. Не знаю, як так зробити, щоб про мене дізналися. Мабуть, треба з Інтернетом працювати», — припускає господар. Така само ситуація і в садибах у сусідніх селах. Побувавши в кількох хатинах, які готові приймати туристів, жодного разу гостей там ми не застали. І це тоді, коли сезон відпусток вже в розпалі.
Юрій Кардашевський зі Львівщини взагалі закрив свій «зелений бізнес». Серед односельців не знайшлося тих, хто міг би на пристойному рівні надавати послуги гостям. Тому високу конкуренцію з готелями він не зміг витримати.
Мала кількість клієнтів примушує власників садиб піднімати ціни. Інакше доведеться забути не тільки про прибутки, а й про гроші на утримання будинків у нормальному стані. Тому за добу з людини у середньому беруть 80 гривень. І це без харчування, а умови у сільській хаті багатьом містянам видадуться спартанськими. Тому шанувальники села, як і за радянських часів, воліють їхати до родичів, а не в зелену садибу. Виходить замкнене коло.
Розірвати його можна, переконані у Спілці сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні, але для цього потрібні ґрунтовні зміни. Основна причина занепаду зеленого туризму, на думку директора спілки Володимира Васильєва, навіть не в поганій поінформованості чи високих цінах. Це вже, так би мовити, похідні причини. Сьогодні селяни, які приймають туристів, не афішують кількості гостей, а інколи і своєї діяльності взагалі через те, що, за законодавством, зелена садиба та її господар прирівняні до готелю і його власника з усіма «податковими» наслідками, пояснює Володимир Васильєв. Тоді як селянин — не бізнесмен, і кілька гостей у двох вільних кімнатах не можна порівняти з готельним бізнесом.
— Тому ми опрацювали та винесли на обговорення законопроект про внесення змін до законів «Про туризм» та «Про особисті селянські господарства», — розповів директор спілки. — Розроблений документ дуже короткий — всього на одну сторінку. Йдеться у ньому про те, що зеленим туризмом може займатися людина, яка проживає у сільській місцевості, це по-перше. Друге — вона має землю для ведення особистого селянського господарства, по-третє — обслуговуватиме не більше десяти ліжко-місць. Також ми запропонували, щоб у Податковому кодексі була норма, що доходи, які отримує сільський господар від такої діяльності, не мають оподатковуватися.
Цим шляхом уже пішли наші сусіди — Румунія, Польща, Білорусь. Адже зелений туризм — це не бізнес у чистому вигляді. Це, передусім, соціально-економічне явище, яке може допомогти безробітним селянам реалізувати свою продукцію, отримати гроші. До того ж це ще й відродження культури, традицій, фольклору. Не секрет, що в містах про народні звичаї знають не більше, ніж передбачено шкільною програмою. А в нас замість того, щоб дати можливість селянам заробити, а городянам відпочити, традиційно створили купу бюрократичних перепон.
Тож поки що селянину спокійніше, коли його хата стоїть пусткою, ніж щоб туди міг навідатися податковий чи інший інспектор. Відчайдухів, які відважуються обтяжити себе статусом суб’єкта підприємницької діяльності, нині небагато.
Фото автора.
Цікавий факт
Попри те, що зелений туризм вважається сучасним трендом, його історія значно глибша. Зокрема, традиція їхати на літо у село стала причиною появи такого твору, як «Лебедине озеро». Біографи Петра Чайковського стверджують, що відомий всьому світові балет він написав під впливом пейзажів навколо ставка за селом Вербівка (до речі, теж Черкаської області), де часто гуляв, проводячи літо у маєтку своєї сестри Олександри. А безпосередньо зелений відпочинок зразка кінця дев’ятнадцятого — початку двадцятого сторіччя любив описувати в оповіданнях Антон Чехов.
Голова Смілянського районного осередку сільського зеленого туризму Черкащини Сергій Тимофієв — один із засновників музею стародавнього побуту та народних ремесел у селі Плескачівка. Він переконаний, що такий заклад стане ще однією принадою для туристів.
Один з напрямів роботи Спілки сприяння розвитку зеленого туризму в Україні — маркування садиб за принципом, близьким до готельного. Роль зірок тут відіграють квітки. «Одноквіткову» садибу маркує сільський голова Плескачівки Володимир Захарченко.
Одна з принад зеленого туризму на Черкащині — екопоселення, у яких мешканці вживають лише екологічно чисту й сиру їжу. Серед таких поселенців — подружжя Олексій та Тетяна Юрченки, а також їхня донька Поліна.
