На відміну від кремлівського вождя у «сірій шинелі» Вінстон Черчилль ніколи не обнімався з гітлерівським режимом, прагнучи використати його у своїх корисних цілях, не виголошував тостів за «фюрера німецького народу». Він завжди був принциповим противником нацизму і не плекав жодних ілюзій щодо його людиноненависницьких ідей.

«Жменька торжествуючих головорізів»

Майже десять років Черчилль попереджав Велику Британію про наростаючу небезпеку, яку можна очікувати з боку Гітлера. Ще в травні 1935 року він наголосив, що Німеччина стрімко нарощує міць своєї армії, збільшивши її з 22 до 36 дивізій. Це він відверто заявив, що цією державою керує «жменька торжествуючих головорізів».

Звісно, Гітлер платив йому тією ж монетою, додаючи добрячу порцію своєї жовчі й відвертої неправди. Так, у розмові з генералом Роммелем за черговим обідом фюрер вправлявся у своєму «красномовстві»: «Черчилль — це справжній продажний журналіст. Більшої політичної повії, ніж Черчилль, не знайти. Він сам написав, що з допомогою брехні на війні можна зробити неможливі речі. Це абсолютно позбавлена моралі паскудна істота. Я впевнений, що він уже підготував собі притулок по той бік Атлантики. Він явно не шукатиме сховища в Канаді, де йому не уникнути відплати. Він побіжить до своїх друзів-янкі».

Вінстон Черчилль завжди був непримиренним противником комунізму, чого, зрештою, і не приховував. Це йому належать доволі влучні, майже афористичні визначення цієї ідеології — «християнство з сокирою в руках», яка так масивно розповзлася світом у минулому столітті. «Із усіх тираній в історії людства більшовицька тиранія — найстрашніша, найруйнівніша, найпротивніша», — наголосив він, виступаючи у палаті громад 11 квітня 1919 р. І це несприйняття після радянсько-німецького пакту про ненапад 1939 року лише посилилося, бо підтверджувало застереження популярного англійського політика. До речі, після поразки Франції у 1940 році Сталін та його оточення не приховували задоволення, що прибалтійські країни потрапили саме їм, а територію зниклої з політичної карти Польщі вони поділили з Гітлером. Кремль вітав фюрера з кожною його перемогою, щодня ешелони із зерном, нафтою, деревиною та іншими стратегічними ресурсами прямували через Західний Буг до Німеччини — партнера і союзника Москви.

А тим часом радянські засоби масової інформації відверто очорнювали і звинувачували у різних гріхах Велику Британію, яка героїчно боролася у повітрі та на морі із знавіснілим агресором.

Британські спецслужби, які зуміли знайти ключ для розшифрування секретних німецьких повідомлень, отримували чимало інформації, яка явно вказувала на близьке вторгнення гітлерівських військ на територію СРСР. Передусім насторожувало те, що на кордонах з Радянським Союзом дедалі більше зосереджував своїх сил вермахт. Танкові й моторизовані війська займали вихідні позиції. Зросла кількість злітно-посадочних смуг для бомбардувальників «Люфтваффе».

Він не раз попереджав про небезпеку

Саме тоді В. Черчилль просить сера Александера Кадогана з міністерства закордонних справ доповісти радянському послу у Великій Британії Івану Майському про ті військові сили, які нацисти підтягують до німецько-радянського кордону, не розкриваючи джерел інформації. Що, власне, і було зроблено 10 червня 1941 р., за 12 днів до нападу нацистів і початку операції «Барбароса».

Як на це зреагували в Кремлі? Через кілька днів у випуску новин радянського інформаційного агентства повідомили про «неумело состряпанную пропаганду» і про те, що «Германия неуклонно соблюдает условия советско-немецкого пакта о ненападении». А вже через тиждень «миролюбні» німецькі війська розпочали реалізацію плану «Барбароса».

І саме 22 червня 1941 року, коли на радянські міста і села рясно посипалися бомби, скинуті літунами «Люфтваффе», В. Черчилль виступив з блискучим радіозверненням, в якому зауважив, що загроза для Росії (так він завжди називав СРСР. — Авт.) — це і загроза для Великої Британії, а також і для США.

Вторгнення нацистів у СРСР — Вінстон Черчилль назвав четвертим поворотним пунктом війни, яка вже палахкотіла в Європі.

Перший поворотний пункт війни, на його думку, настав рік тому, коли Франція «впала під ударами німецького молота і коли нам одним довелося зустріти бурю».

Другий — після того, як Королівський повітряний флот дав рішучу відсіч «Люфтваффе», практично витіснивши його з денного неба, і так «запобіг нацистському вторгненню на острів».

А третій поворотний момент настав тоді, коли президент і конгрес США прийняли закон про ленд-ліз, «дозволивши віддати майже два мільярди фунтів стерлінгів багатств Нового Світу справі захисту наших та їхніх свобод».

Вінстон Черчилль говорить про ту підступність, з якою Гітлер напав на СРСР. «Раптово, без оголошення ультиматуму, на російські міста посипалися німецькі бомби, німецькі війська перетнули кордон; а через годину німецький посол, який ще напередодні ввечері запевняв росіян у дружбі й вів мову мало не про союз, наніс візит російському міністру закордонних справ, щоб заявити йому про наявність стану війни між Німеччиною та Росією».

«Усе це не стало несподіванкою для мене, — продовжує британський прем’єр-міністр. — Справді, я звертався зі зрозумілими і чіткими попередженнями до Сталіна з приводу подій, що насуваються. Я звертався з попередженнями до нього точно так, як до цього я звертався з попередженнями до інших. Я можу лише сподіватися, що це попередження не було залишено без уваги. У даний момент ми знаємо лише те, що російський народ захищає свою рідну землю й що його вожді закликали його до опору до кінця».

«Гітлер — це виплодок пекла, ненаситний в своєму бажанні крові та розбою», — таку лаконічну і точну характеристику дає Черчилль ворогові світової цивілізації. — Йому вже замало заляканої ним і доведеної до різних форм принизливого підкорення Європи, він прагне тепер «обректи» на різню і спустошення народи Росії й Азії. Страшна військова машина, «яку ми і решта цивілізованого світу так безглуздо, так безпечно, так черство дозволили нацистським гангстерам створювати з року в рік майже з нічого», не може існувати без кровожерливого Молоху, бо інакше вона заіржавіє або розвалиться на шматки. Вона, за словами Черчилля, має бути у постійному русі, забираючи людські життя, розтоптуючи домашні «вогнища» і права сотень мільйонів людей. Мало того, її, цю кровожерливу машину, треба годувати не тільки м’ясом, а й нафтою.

В. Черчилль наголошує, що Велика Британія запропонує урядові Радянської Росії будь-яку технічну й економічну допомогу, на яку спроможна острівна держава і яка буде корисною для росіян.

Відомий політик переконаний, що вторгнення Гітлера в СРСР — це прелюдія до спроби вторгнення на Британські острови. Як і в тому, що небезпека з боку нацистської Німеччини — це небезпека і для народів острівної країни, і для США. Втім, «точно так само, як справа кожного росіянина, котрий бореться за свою землю і дім, є справою вільних людей і вільних народів у всіх куточках земної кулі».

І закінчує свій виступ недвозначним закликом: «Засвоїмо ж ті уроки, яких нас уже навчив такий жорстокий досвід. Подвоїмо наші зусилля й, поки життя й сили нас не покинули, ударимо по ворогу об’єднаною міццю».

Як бачимо, у своєму виступі по британському радіо 22 червня 1941 року, вже через кілька годин після нападу гітлерівців на СРСР, який, на жаль, у повному обсязі не був доведений до радянських народів, В. Черчилль суворий, але не злопам’ятний. Він знову-таки залишається вірним власному афоризму: «Якщо ми спробуємо посварити минуле з нинішнім днем, то втратимо майбутнє».

* * *

На бенкеті, після завершення зустрічі «великої трійки», яка відбулася в лютому 1945 року, Сталін виголосив тост на честь Вінстона Черчилля, назвавши його «людиною, яка народжується один раз на сто років» і «найхоробрішим з державних діячів у всьому світі».

Але хоча б що там казали, «вождь всіх часів і народів» добре знав людську психологію.

«Ну що, попрацюємо разом, Джо?». Лояльна карикатура Лоу, яка свідчить про союзницькі відносини між Сталіним і Черчиллем після нападу нацистів на СРСР («Evening Standard» за 18.08. 1942 року).

ПрЯма мова

«У нас є лише одна мета, лише одне і єдине непохитне прагнення. Ми твердо вирішили знищити Гітлера й усі сліди нацистського режиму. Ніщо не зможе відвернути нас від цього — ніщо. Ми ніколи не почнемо переговори, ми ніколи не станемо домовлятися з Гітлером або з ким-небудь із його зграї. Ми будемо битися з ним на суші, ми будемо битися з ним на морі, ми будемо битися з ним у повітрі, поки з Божою допомогою не позбавимо землю від його тіні й не звільнимо народи від його ярма. Будь-яка людина або держава, які борються проти нацизму, отримають нашу допомогу. Будь-яка людина або держава, які йдуть із Гітлером, — наші вороги. Це стосується не тільки держав, а й усіх представників тієї мерзенної раси квіслінгів, які стають знаряддям і агентурою нацистського режиму, спрямованого проти своїх співвітчизників і проти своєї рідної країни. Вони, ці квіслінги, подібно самим нацистським ватажкам, якщо тільки вони не будуть скинуті власними співвітчизниками, що позбавить нас від зайвих турбот, — будуть віддані нами на наступний же день після перемоги на справедливий суд трибуналів союзників. Така наша політика, така наша декларація. Звідси випливає, що ми надамо Росії й російському народу будь-яку допомогу, яку тільки зможемо надати. Ми закликатимемо всіх наших друзів і союзників у всіх частинах земної кулі йти таким самим шляхом й дотримуватися його так само, як і ми, чесно й неухильно до кінця».

 

Із виступу В. Черчилля по радіо 22 червня 1941 р.

ДослІвно

«Єдина суть і принцип нацистського режиму — це жадібність і расове домінування. У своїй діловитій жорстокості, лютій агресії він перевершив усі види людської ницості».

 

Із виступу В. Черчилля по радіо 22 червня 1941 р.