У минулі століття жінки мали докласти величезних зусиль, щоб вибороти право займатися не лише домашнім господарством. Нині такої необхідності немає. Більшість наших сучасниць активно реалізується в різних сферах суспільного життя. Заможних чоловіків, здатних забезпечити родину, побільшало, та не всі дружини поспішають присвятити себе виключно домогосподарюванню. Про те, як жінці визначитися щодо самореалізації, розмовляємо із завідувачкою кафедри педагогіки та психології Київського інституту бізнесу і технологій Людмилою ГРИДКОВЕЦЬ.
— Знаю одну родину, де жінка тривалий час шукала роботу. Її перебування вдома не засмучувало, а радувало чоловіка. Він її заспокоював: мовляв, йому приємно приходити з роботи і бачити, що вона не втомлена, у доброму гуморі, і всі хатні справи зроблені. Та все ж, щойно випала нагода, дружина «втекла» на роботу. Не всі, мабуть, народжені для професії домогосподарки?
— Насправді бути домогосподаркою — це теж покликання, так само, як і покликання до професійної діяльності вчителя, журналіста, менеджера, артиста... Ми дуже часто недооцінюємо цей чинник. Коли жінка не працює, це не означає, що вдома буде все гаразд. Бо якщо у жінки немає такого покликання, то зазвичай спостерігаємо іншу ситуацію: дитина сама по собі, а мати дивиться всі можливі телесеріали. І не встигає нічого: ані хатні справи зробити, ані поспілкуватися з дитиною... А коли жінка перебуває вдома за покликом душі, то й до домашніх обов’язків ставиться професійно. Для своєї дитини вона і вчитель, і репетитор, і співрозмовниця — і від того отримує задоволення. А дитина отримує материнську любов у найвищому вимірі і найкращого викладача. Адже така мама знає, що потрібно дитині, вміє найтонше розвинути її. Жінка готує їсти не для того, щоб швиденько всіх чимось нагодувати, а тому, що їй подобається цей процес. Вона вкладає у страви душу й дістає насолоду. І це є свого роду майстер вищої кваліфікації.
— Упродовж перших трьох рочків малюка, певно, мама обов’язково має залишатися з ним?
— Так, це період, коли жінці належить бути вдома. Тому що перебуваючи з дитиною, вона, по суті, дає малюкові можливість отримати базовий психологічний запас на все життя.
— Але в наш стрімкий час деякі матері і в цей період змушені працювати. Що робити в такому разі?
— Надовго залишати маля не можна. Адже у більшості дітей до трьох років, відлучених від матері, формується дериваційна травма, пов’язана з розставанням. Якщо ж нема можливості весь час сидіти вдома з малюком, беріть його з собою.
— Коли ж дитині вже три, мати має вибір — виходити на службу чи ні. Яких наслідків чекати жінці, котра лишилася в хаті без покликання?
— Інколи вона робить такий вибір на вимогу чоловіка. І зазвичай стає роздратованою, не може якісно виконувати свої функції, не може протягом дня рівномірно розподілити справи. Практика свідчить, що жінки цієї категорії найчастіше схильні або до агресивних спалахів, або, навпаки, до депресії. Тому я таким клієнткам завжди раджу: виходьте на роботу, але не на повний день. Бо насправді робота стимулює — дає людині підтримку, визнання в зовнішньому середовищі, відчуття власної значимості. Отримавши цей позитивний стимул, жінка повертається в родину. Не будучи зайнятою цілий день, вона зберігає достатньо сил і на виконання сімейних обов’язків. Цей варіант є оптимальним.
Розмову вела Тетяна КРОП.
Малюнок із сайту www.diets.ru.
