Минає 70 літ відтоді, як гітлерівці на українській землі почали втілювати жорстоку акцію — нищення мирних жителів вогнем. У полум’ї за роки війни в Україні згоріло 670 поселень: Корюківка, Малин, Кортеліси...
Одні з перших у жертовному списку — Головчиці, що в Млинівському районі. Серед живих свідків трагедії — 95-річна Віра Василівна Глушан (на знімку), якій вдалося сховатися у лісі від карателів:
— Головчиці до війни були спокійним селом. Тут уживалися поляки, українці, чехи, євреї, — розповідає Віра Василівна, — а вже на другий рік війни, у травні, від того спокою і сліду не лишилося. У наше село німці заходили зрідка, і тоді майже все населення, сто з лишком душ, втікало до лісу. Часто в пригоді ставав сільський дозор на високій тополі. Звідси видно на десятки кілометрів.
— Однак того злощасного дня він не допоміг. Німці прокралися до села з боку міста Дубно, із собою прихопили вогнемет. Уже згодом стало відомо, що приводом до цього стало загоряння хліва в поляка Заремби, що мешкав на окраїні села. Він запідозрив, що це справа рук сільських хлопців і вирішив помститися. Подався в Дубно, де стояв військовий гарнізон, розповів коменданту про «злісних ворогів» із села, пообіцяв, що покаже їхні оселі, якщо гітлерівці з поліцаями нападуть на Головчиці.
Першою на шляху карального загону була крайня хата Василя Глушана. Господар — колишній унтер-офіцер царської армії — на фронті втратив ногу, ходив на дерев’яному костурі. У селі кожен жалів інваліда. А окупанти на це не зважили. Щойно Василь вийшов із хати, вони вистрелили йому в голову. А потім запалили хлів, хотіли кинути тіло у вогонь, але залишили і подалися далі.
Наступною жертвою стала сім’я Фотія Ковальчука — одного з найграмотніших у селі. Шанували його і за людяність, і за ініціативність. Саме він вирушив до Петербурга, до пані Шувалової, якій на Волині належав десяток поселень, зокрема й Головчиці, щоб домогтися будівництва нової церкви замість старої, розібраної і переданої у село Грядки Дубенського району, де вона стоїть і досі. Подорож була успішною — через кілька місяців до Головчиць прийшов перший фундуш на початок будівництва храму. І надалі Ковальчук віддавався церковній справі, наводив лад у громаді. Може, саме цим і завинив перед кимось.
Його гітлерівці підстрелили й непритомного кинули у вогонь. Разом із ним — дружину Уляну. Спопеліла у вогні і їхня п’ятдесятирічна невістка Пріська. Фотій Арсентійович з усіх страчених виявився найстаршим. Йому на той час йшов вісімдесятий рік. А наймолодша жертва — 23-річний Максим Слобоцький. Його, втікача, за хатою наздогнала куля, — згадує очевидиця трагедії.
За словами Віри Глушан, наступною жертвою мала стати сім’я Сацюків, але вони втекли до лісу. На основі їх спогадів тутешній уродженець, відомий український письменник-емігрант Олекса Сацюк, напише повість «Корній Добрина». Йдеться у творі, зокрема, і про те, як карателі загнали півсотні жителів до клуні Дем’яна Глушана. Можливо, хотіли спалити. Утім, вчинили інакше. Їх вивели в поле, одну групу розстріляли, молодших посадили на машини, щоб вивезти на роботу до Німеччини. Спробувала втекти Савета Слобоцька, але перед самісінькими заростями її наздогнала куля і роздробила ногу. Німці подумали, що вбили втікачку — і залишили її. Поранена жінка доповзла до гущавини і лежала там, доки не стихло у селі. Потім односельці вилікували її. Утім, навіть загоєна рана все життя, аж до смерті, давалася взнаки.
Євген ЦИМБАЛЮК, краєзнавець.
смт Млинів
Рівненської області.
Фото автора.
