Ще донедавна, а точніше — якихось десять літ тому, ми не знали видатного науковця зі світовим ім’ям Сергія Виноградського як сина українського народу. Бо всі енциклопедії та наукова література іменували його російським вченим, хоча й зазначали, що народився він 1856 року в Києві, прожив 97 літ і помер у Парижі.
Звичайно, виною тому була імперська політика як царської Росії, так і наступника та її послідовника — СРСР, де офіційно стверджувалося: С. Виноградський — видатний російський мікробіолог, який народився в Росії і був російським громадянином.
Безперечно, на таку постать в науці могли б претендувати й інші європейські держави. І на те мали б серйозні підстави. Адже Сергій Миколайович жив, працював і робив свої найголовніші відкриття як у Франції, так і в Швейцарії. Тамтешні його праці з питань ґрунтової і загальної мікробіології здобули світове визнання. С. Виноградський відкрив явище хемосинтезу — процесу утворення деякими бактеріями органічних речовин з вуглекислого газу, тобто незнане ще джерело енергії життя.
Саме цим була позначена доля і С. Виноградського, про якого одним із перших розширив інформацію, наявну в енциклопедіях, колега з Донецька Олександр Боргардт. Відкриті інформаційні шлюзи дали можливість оприлюднити у нас і працю канадського дослідника Сергія Рослицького. Але наукова періодика малим накладом залишалася незнаною широкому читацькому загалу.
Чільне місце в дослідженні й обнародуванні життєвого і творчого шляху мікробіолога світу належить Василеві Шендеровському — доктору фізико-математичних наук, з-під пера якого вийшло понад півтори сотні нарисів про вчених та митців, яких народила українська земля, але багато з них були «привласнені» чужими народами, замовчувані з певних ідеологічних міркувань, тож досі незнані або малознані в Україні. У його третій книзі «Нехай не гасне світ науки», яка з’явилася наприкінці 2011 року, подана і розповідь про С. Виноградського «Мисливець за мікробами із золотоверхого Києва».
З цієї публікації і постав нам великий земляк на повен зріст свого непересічного таланту в трьох іпостасях — науковця, музиканта і господарника, які успадкував від батька-юриста й першого київського банкіра та матері Наталі зі славного гетьманського роду Скоропадських.
Навчання в Другій київській гімназії, Київському та Петербурзькому університетах, Петербурзькій консерваторії... Епоха відкриттів Л. Пастера, Р. Коха, І. Мечникова та А. де Барі, як зазначив автор, звабили молодого вченого у світ мікроорганізмів. Він з головою поринає в дослідження фізіології рослин в Інституті експериментальної медицини. Відчуваючи брак новітнього технічного інструментарію в Петербурзі, подався до Страсбурзького університету. Згодом були дослідження і відкриття в Цюріхському університеті.
Через певний час С. Виноградський знову в Петербурзі. Але захворів там на нефрит, що й змусило його повернутися в Україну до подарованого батьком помістя в Городку на нинішній Хмельниччині. І тут він виявив неабиякий талант господарника, чим дивував не лише сусідів та землевласника-демократа, про що є розлога оповідь Г. Савіної «Останній поміщик».
Перша світова війна, революції розкидали його сім’ю. Гордий і самодостатній С. Виноградський, який знав В. Леніна ще по Цюріху, дискутував з ним і розумів, куди прямує більшовизм, знову перебирається до Швейцарії, затим в Інститут Пастера у Парижі, де й працював до останніх днів життя, досліджуючи «залізні мікроби» та ґрунти.
Помер С. Виноградський у лютому 1953 року там же, на чужині, самотнім і в бідності. Його наукову спадщину (архів) прибрала до рук Росія і таким чином з’явився суто «російський» мікробіолог. А не більшовицький родовід надовго викреслив його з української історії.
Зусилля подвижника розкриття білих плям нашої історії В. Шендеровського, підтримані колегами з Інституту мікробіології АН України, друзями-однодумцями, обернулися й іншими добрими справами. Торік, скажімо, у Городку на Хмельниччині відкрито пам’ятник нашому великому земляку. Його автор — скульптор, заслужений художник України Микола Обезюк. Фінансове плече підставили небайдужі до своєї історії меценати з Городка.
А цими днями у Києві, в Національній науковій медичній бібліотеці, відбулася презентація відеофільму про видатного мікробіолога. Поважні науковці і мистецька громадськість Києва щиро вітали ще одну добру справу В. Шендеровського та автора і режисера фільму — вінницького науковця Леоніда Філонова і його творчого об’єднання «Плин».
Широка панорама відеоматеріалу з Парижа і Санкт-Петербурга, авторитетне слово тамтешніх науковців про велич та актуальність звершень С. Виноградського і в наші дні ще раз підтвердили крилаті слова Л. Пастера: наука не буває без Вітчизни, як і Вітчизна без великих людей.
Сергія Виноградського викохала українська земля, напоїла його своєю щедрістю на таланти, чим він скористався сповна на користь людства. І ми маємо гордитися цим.
Тим часом
Почесний член АН СРСР, член Французької АН та Лондонського Королівського товариства, всесвітньо відомий вчений-мікробіолог Сергій Виноградський аж донині не був відомим широкому загалу на рідній землі. І лише наша незалежність відкрила йому шлях додому. А привели його в отчий дім невтомні дослідники життя видатних людей рідного краю, «привласнених» іншими державами і викреслених з нашої історії через певні історичні обставини та ідеологічні міркування.
Микола МАХІНЧУК, заслужений журналіст України.
