Автор цієї статті, наш читач Олег Ястребов, народився 1924 року. Важко поранений під час оборони Києва. 45 років віддав науково-педагогічній праці. Пережив багато, але спокою йому не дає картина, побачена в дитинстві: черги за хлібом в 1933 році в Києві до магазину біля Кабельного заводу на Лук’янівці. Приїжджі селяни стояли в цих чергах, багато з них просто вмирали. Їх вантажили на вози й відвозили. Свою статтю О. Ястребов написав за опублікованими офіційними джерелами. Тут немає наукового відкриття, але є людське прагнення: зрозуміти, чому відбулося те, що ти сам колись пережив.
Сталін вважав колгоспи найзручнішою формою викачування ресурсів села в держбюджет. На початку 1928 року він висунув гасло повної колективізації. Головна мета — Україна. Ідею Сталіна, Молотова і Кагановича про завершення повної колективізації в Україні протягом 1930-го підтримав і генеральний секретар КП(б)У Косіор.
У листопаді 1929 року в Москві на пленумі ЦК ВКП(б) було прийнято резолюцію за доповіддю ЦК КП(б)У, де вимагалося пришвидшити темпи колективізації в Україні, забезпечити «повну колективізацію всього степового району України». І вже 5 січня 1930 року ЦК ВКП(б) затверджує постанову про темпи колективізації. На виконання цієї постанови ЦК КП(б)У в Харкові 23 січня 1930 року затверджує свою постанову про методи боротьби проти куркульства. Вона зобов’язувала парторганізації України почати розкуркулювання в районах повної колективізації. І вже до 1 червня 1930-го розкуркулювання проведено в 450 з 583 районів республіки. 30 січня 1930 року ЦК ВКП(б)У затвердив нову постанову, відповідно до якої й за рішенням ЦВК і РНК СРСР від 1 лютого 1930 року місцевій владі дозволялося застосовувати «всі необхідні засоби боротьби з куркульством» — до конфіскації майна куркулів і їх депортації. Ставилося завдання завершити колективізацію в Україні восени 1930-го.
Темпи колективізації стрімко зростали: якщо до 20 січня 1930 року в республіці було колективізовано 15,4% селянських господарств, то до 3 березня — 62,8%. У колгоспи забирали все: інвентар, худобу, коней, птицю. Селяни опиралися, були навіть збройні виступи, які було придушено. Загнані в глухий кут, селяни продавали або забивали свою худобу, ховали або псували інвентар. Село прямувало до самознищення. У 1928—1932 роках в Україні було знищено майже половину худоби. На її відновлення знадобилося десятиліття.
За законом оподаткування одноосібних господарств збільшувалося удвічі—втричі, а колгоспників взагалі звільняли від податків. Хоча й у них було нерайське життя. Не вистачало тяглової худоби, вирізаної раніше. А виробництво тракторів відставало від плану. У результаті 1931-го в Україні майже третину врожаю зерна втратили під час жнив. А до 1932 року в Україні площа посівів зменшилася на 1/5 від плану.
Сталінська політика хлібозаготівель була безжалісною. Самі плани хлібозаготівель урожаю 1932 року були затверджені в Москві РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 6 травня 1932 року. Для колгоспів і одноосібних господарств України цей план становив 356 млн. пудів, а для радгоспів план збільшувався до 29,9 млн. пудів. Строк реалізації — до 1 січня 1933-го.
Наближення катастрофи відчувалося вже у середині 1932 року. Письменник-комуніст Мате Залка влітку 1932-го в щоденнику писав: «Україна, незважаючи на нормальний урожай, приречена на голод. Це — трагедія». Тоді на полях почали з’являтися селяни — в основному жінки, яким не було чим годувати дітей. Вони ножицями зрізали колоски, за що їх було названо «перукарями». 7 серпня 1932 року ЦВК і РМ СРСР затвердили постанову, написану Сталіним, «Про охорону власності державних підприємств, колгоспів і кооперативів» (у народі — «закон про п’ять колосків»). Крадіжка колгоспного майна загрожувала розстрілом або 10 роками в’язниці з конфіскацією. До початку 1933-го за цією постановою засуджено 54645 чоловік, з них 2110 до розстрілу.
Але й це ще не все. Восени 1932 року в Україні почала працювати Надзвичайна комісія із хлібозаготівель під керівництвом Молотова, який приїхав з Москви. До січня 1933-го репресивними діями з українського села було витягнуто 89,5 млн. пудів зерна.
Під впливом Надзвичайної комісії ЦК КПУ(б)У 18 листопада 1932 року в Харкові затвердив свою постанову про роботу з колгоспним активом, від якого вимагали «забезпечити підтримку й схвалення репресивних методів проти куркулів». 26 листопада 1932 року опубліковано наказ наркома юстиції й генерального прокурора республіки, де вказувалося, що репресії є одним з найдієвіших способів подолання опору хлібозаготівлям, тому дозволялося застосовувати нещадні покарання до куркулів і всіх класових ворогів, які «затримують боротьбу за хліб».
А із грудня 1932-го почали виходити постанови РНК УРСР про заборону торгівлею продтоварами для селян у тих районах, які не виконують зобов’язань з контрактації цих товарів у колгоспах. Так, уже 1 грудня 1932 року РНК УРСР прийняла таку постанову про заборону торгівлі картоплею. У списку — 12 районів Чернігівської й 4 райони Київської й Харківської областей. 3 грудня аналогічна постанова РНК УРСР вийшла щодо заборони торгівлі м’ясом і худобою у всіх районах Вінницької, Київської і Чернігівської областей, а в Дніпропетровській, Донецькій і Харківській областях — у тих районах, які ухилялися від виконання плану заготівлі м’яса. А 6 грудня 1932-го РНК УРСР і ЦК КП(б)У затвердили постанову про занесення на «чорну дошку» тих сіл, які «злісно саботують хлібозаготівлю». Туди вимагалося не тільки припинити доставку товарів, а й вивезти з магазинів усе, що там залишилося. Ці села виявилися в блокаді й були повчальним прикладом для інших. Офіційно в зриві хлібозаготівель обвинувачували лише окремі райони, але до початку грудня 1932 року повністю хлібозаготівлю по Україні виконали лише 16 районів з майже 400.
У результаті таких дій сталінської влади колгоспники в Україні перетворилися на людей нижчого сорту, покликаних забезпечити індустріалізацію дешевим хлібом. До того ж ВУЦВК і РНК УРСР 31 грудня 1932 року затвердили введення єдиної паспортної системи в УРСР, і фактично селяни стали державними кріпаками.
Незважаючи на попередження низки українських комуністів, Сталін підняв план заготівель зерна в 1932 році на 44%. Усі ці постанови й та жорстокість, з якою режим виконував укази Сталіна, прирекли мільйони людей в Україні на смерть від голоду, який почався із середини 1932 року й досяг трагічного максимуму в 1933 році.
Олег ЯСТРЕБОВ, інвалід ВВВ І групи.
Київ.
