Минулої середи відомий скульптор Микола Шматько пікетував Верховну Раду. Разом з ним були дружина й двоє синів, Андрій і Рафаель. На їхніх футболках спереду написано «Шматько в українській блокаді», а на спинах — знак SOS. За цією скромною й негучною акцією — справжня драма. Важко придумати кращу ілюстрацію до взаємин митця і влади. Взаємин, що базуються, як би це м’якше сказати, на обопільній наївності. Художник наївно вважає, що він потрібен владі. А влада так само наївно вважає, що художника можна використати як піар-ресурс, а інакше — яка з нього користь?

Про Миколу Шматька наша газета не раз писала. 70-літній скульптор родом з Донеччини не має спеціальної освіти. Творити почав у 33-річному віці, та так успішно, що не тільки сам увірував у свій талант, а й люди повірили. І то не лише у нас — його роботи експонувалися на міжнародних виставках, 2007-го та 2009 року був удостоєний золотої медалі «Лоренцо Прекрасний Медічі» на Флорентійському бієнале. Його скульптури простодушно-шокуючі. Не так давно вибухнув міжнародний скандал, коли Шматько створив скульптуру Анастасії Волочкової і, заради гармонії, зменшив об’єм її бюста, що балерині не сподобалося. Він робив портрети Януковича, а в його композиції «Поцілунок Іуди» Віктор Ющенко цілує Юлію Тимошенко. У скульптурній групі «Христос і апостоли» Шматько надав апостолам портретних рис своїх спонсорів (мармур, каррарський чи уральський, коштує недешево, а розмах фантазії Шматька вимагає багато матеріалу!).

Він жив на Одещині, Донеччині, Луганщині — переважно по підвалах, а в Красному Лучі облаштував майстерню в печері, яку викопав власноруч. Свого часу голова Луганської облдержадміністрації Олександр Єфремов запросив митця до міста, надав приміщення для майстерні та для зберігання робіт. Потім до влади прийшли інші люди, з ними стосунки не склалися. І от минулої осені Шматька запросили до Мукачевого. Там обіцяли влаштувати галерею, майстерню, дати житло — все на найвищому рівні. Він (ось де наївність художника!) повірив, продав те, що мав у Луганську, завантажив у чотири фури свої 70 скульптур і 300 картин та подався до Мукачевого. Як йому здавалося — назавжди. Але через кілька місяців виявилось, що він там був потрібен тільки на час передвиборної кампанії — як жива ілюстрація майбутнього мистецького розквіту міста. А після виборів, за його словами, Шматько став зайвим. Взаємини з тамтешніми художниками у нього не склалися, бо він чоловік гордий і вважає себе найкращим, але ж який митець про себе цього не думає? Таких і в Мукачевому вистачає. 

Тож нинішньої весни він позичив грошей, завантажив на машину своє добро і подався до Києва. У столиці розвантажитись йому не дозволили, і він переїхав до Переяслава-Хмельницького, де міський голова Олександр Шкіра влаштував художника та його твори в підвалі школи (це вже — надцятий підвал у житті скульптора). Там і мешкає нині сім’я з шести душ (окрім дружини та синів, у Шматька є ще 6-річна внучка та невістка).

Чому не повернувся до Луганська? Бо на реставрацію тамтешньої майстерні, залишеної, як здавалось, назавжди, треба 60 тисяч доларів. А він і так у боргах. Чому не продати бодай частину скульптур (в них свого часу вкладено близько мільйона доларів)? А хто купить? За одну з композицій («Три грації») пропонують тисячу доларів, а на ті грації самого лиш мармуру пішло на 6 тисяч євро і два роки роботи.

У своїй непереможній наївності Микола Гаврилович Шматько вірить, що «влада» в Києві ліпша, ніж деінде. Він каже: «Я стільки зробив для того, щоб Україна стала якісно кращою й прославилась від Китаю до Парижа. А виходить, що Україні я не потрібен. Ось чому ми написали на футболках про «українську блокаду». Невже в Києві не знайдеться жодного чиновника, здатного зробити дрібницю — знайти місце для галереї «Шматько & сини»? Невже ніхто не зрозуміє, що це було б чудово для Києва? Ми з дружиною вирішили: якщо все закінчиться нічим, знищимо всі скульптури і картини, а самі зникнемо назавжди, щоб не бачити ні людей, ні політиків, бо якщо все це марно — то краще б я ніколи не родився на цей світ».

Андрій Шматько (зі спини), Микола Шматько з дружиною та сином Рафаелем.

Скульптура Миколи Шматька «В очікуванні».

Фото Сергія Ковальчука.