У Донецьку гостював відомий харківський художник Роман Мінін. Він брав участь у «Маївці» — соціальному проекті фонду «ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив». Творець шахтарського фольклору, уродженець гірняцького Димитрова, Мінін розфарбовував кумачеві транспаранти, придумував першотравневі слогани та розповідав про мрії дітей Донбасу.

«У Донецьку буваю рідко. Було щонайменше три спроби зробити щось тут, і всі провалилися. Але це — цікавий досвід», — розповідає Роман.

У 2008 році в Донецькій облдержадміністрації закрили виставку художника «Ваш шахтар»: тодішній керівник області обурився, що гірників зображено «не так». Експозиція проіснувала десь із півгодини. Чиновникам не сподобалися неоднозначні роботи — наприклад, «В забой или в запой?». «Головний аргумент — мовляв, шахтарі не п’ють. Міщанська брехня, на думку чиновників, краще, ніж обговорення реальних тем», — каже художник.

Роман виріс у Димитрові Донецької області, малює гірників з 2005 року: «Зацікавився шахтарським фольклором і зрозумів, що толком його немає. Є або матірні частівки, або щось, на коліні писане в 90-ті роки, про «козаків у степу». Тоді я зробив свій шахтарський фольклор».

Гірники часом критикують творчість Мініна: «Хтось чіпляється: саморятівник неправильно намальований. Я знаю, що таке шахта, у мене бабусі-батьки-брати — шахтарі, але художні узагальнення в мистецтві повинні бути», — посміхається Роман. І обіцяє: «Якщо робитиму виставку в Донецьку, то це будуть картини не про шахтарів, а для них».

Нещодавно Мінін оформляв стенд української компанії для виставки в Москві. Йому було приємно, коли попросили зробити «у своєму стилі».

У Романа і його героїв є щось спільне: «Художник брудниться у фарбу, а шахтар — у вугілля. Обоє копаються: художник — усередині себе, шахтар — у землі, — міркує Мінін. — У творчих людей стан повноти життя часто збігається із професією. Це об’єднує художника і шахтаря».

Новий проект Романа — «План втечі з Донецької області». «Художник в Україні — що це зараз? Навіщо я вчився дванадцять років на художника-монументаліста, якщо спеціальності немає в класифікаторі професій? Поки держава почне цим займатися, мине багато часу — у мене його немає. Отже, не бачу виходу, крім переїзду в іншу країну. Тож «План втечі...» для мене — автобіографічний епос».

В Італії це «послання» прийняли. «Торік була виставка в Римі, два дні черги стояли. Для них це — екзотика».

У Донецьку картин не показували, але, на думку художника, «тут у кожного є свій план втечі». В 2012 році Мінін керував одним із проектів програми «ІЗОЛЯЦІЯ в міському просторі» фонду «ІЗОЛЯЦІЯ» — разом з дітьми робітників змінював сірі стіни заводу в Горлівці. «Запитував у дітей, про що мріють, і з'ясував — більшість просто прагне виїхати куди-небудь. А які в Горлівці черги там, де закордонні паспорти видають!»

Роман і команда зробили «стіну ностальгії»: «Перелічували, за чим нудьгуватимемо, коли виїдемо. Згадали тополі, соняшники, ставки, терикони, шахти. Мене «зачепили» чайки, які поселилися на смітнику й перемогли ворон. Усе це потім об’єднали загальним сюжетом і розфарбували близько 80 квадратних метрів стіни».

Перехожі фотографують ці фантазії, а майстер радий: «Для мене важливо зробити «прикольно». Є класні ідеї, вони гарні для всіх, і кожен розуміє їх по-своєму. Коли про мою роботу кажуть: «Прикольно», — це приємніше за все».

Донецька область.

На знімку: Роман Мінін у донецькій ІЗОЛЯЦІЇ.

Фото Дмитра СЕРГЄЄВА. 

Надане фондом «ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив».