Гарвардська стипендія з вітчизняного держбюджету

Угода міністрів освіти європейських країн, згідно з якою до 2020 року відсоток студентів, які навчатимуться й стажуватимуться за кордоном, має зрости до двадцяти (а це, фактично, — кожен п’ятий студент!), посприяла запровадженню у квітні 2011 року нової вітчизняної бюджетної програми. За нею державне фінансування надається студентам-магістрам, аспірантам та науковцям задля підвищення рівня теоретичної та практичної підготовки і забезпечення інформаційного обміну.

За два роки функціонування програми в Україні здобути міжнародний досвід уже змогло понад 600 учасників у таких країнах світу, як США, Великобританія, Франція, Німеччина та Японія. За прогнозами міністерства, у вітчизняній практиці спостерігається тенденція до збільшення їх кількості.

Хто може гризти науку за кордоном?

Проте за державні кошти здобувати освіту можуть лише ті кандидати, які відповідають визначеним вимогам. Учасники мають бути громадянами України, навчатися на стаціонарі або ж працювати у державних вищих навчальних закладах ІІІ—ІV рівнів акредитації. Крім цього, тематика їх досліджень повинна відповідати пріоритетним напрямкам. Наприклад, 2013-го — це природничі науки, інженерно-технічні спеціальності й міжнародне право, за якими студенти можуть навчатися до двох років, аспіранти — до одного, а науковці займатимуться розробкою проектів до шести місяців. Також важливими є високі досягнення у навчанні та роботі, рекомендації кафедри, запрошення на навчання від закордонного вишу й володіння іноземною мовою на достатньому рівні.

Прийом документів кожного року триває до 15 травня. Учасник до цього часу має подати конкурсній комісії такі документи:

— лист-рекомендацію від керівника ВНЗ;

— витяги з протоколів засідань кафедри та вченої ради ВНЗ;

— виписку з особової справи претендента;

— проект індивідуального плану навчання або стажування.

Додатково можна подати копію листа-запрошення від закордонного вишу та кошторис видатків.

За умови виконання всіх вимог кандидат у результаті отримує кошти на оплату освітніх послуг. Крім цього, за традицією грантових програм, індивідуальні витрати також фінансуються за рахунок державного бюджету. До останніх відносять — проїзд в обидва боки, проживання, харчування і медичне страхування, на які студент отримує кошти у вигляді стипендії.

Проте все також залежить від обраного навчального закладу та країни. Деякі вимагають проходження тестів TOEFL чи ІELTS, за які студенти сплачують самостійно, як і за візові послуги під час оформлення документів у посольстві. Усе інше, що входить до комплексу освітніх послуг, фінансує бюджет.

Але є також варіант, коли частину коштів надає грантова програма, наприклад, американська «Фулбрайт» чи аналогічна — від французького уряду, коли держава сплачує лише половину. У цьому випадку є ширший вибір навчальних закладів та збільшення кількості учасників. Проте пристосовуватися вже треба не лише до вимог бюджетної програми, а й до обраної грантової, яка, як «Фулбрайт», вимагатиме не лише стандартних анкет, дипломів, рекомендацій, а й есе, у якому потрібно детально обґрунтувати свої навчальні плани та вже здійснені в Україні досягнення.

Особа, що отримує освітню «позику», після завершення навчання має своєрідні зобов’язання. Найважливіші — візові. Наприклад, американське посольство вимагає від студента, який отримав візу категорії J-1, після завершення навчання на два роки повернутися до України. У цей період він не має права емігрувати до Сполучених Штатів чи намагатися отримати грін-карту. По-друге, усі претенденти складають план та дослідницький проект. Його уже після завершення навчання треба презентувати на засіданні кафедри, щоб продемонструвати результати своєї роботи за кордоном.

Урядова програма не єдина у своїй категорії. Здобуття вищої освіти українськими учасниками забезпечують численні державні і недержавні організації, серед яких уже згадані установи Америки та Франції. Крім цього, навчання за кордоном фінансує Європейська комісія, створивши проект «Еразмус Мундус» та Програму Марії Кюрі для магістрів і аспірантів та молодих дослідників відповідно.

Перша — доступна для студентів, що вже здобули кваліфікаційний рівень. Їм потрібно лише обрати програму на веб-сайті Європейської комісії та подати заявку, що включатиме мотиваційний лист, аплікаційну форму, результати тесту на знання іноземної мови та високі рейтинги у навчанні.

Програма дає можливість обирати як мінімум дві країни та два навчальні заклади. Тобто, якщо обрати спеціальність «мова та комунікаційні технології», то здобувати знання можна буде у Празі, на Мальті та в... Австралії. Приміром, випускниця програми 2012 року Анна Гребьонкіна 2 роки вивчала комп’ютерні науки в Німеччині та Швеції. Цікаво, що курси були поєднані між собою. Тобто у Німеччині увага зосереджувалася на теорії, а в Швеції — винятково на практиці. За програмою «Еразмус Мундус» навчатися можна англійською мовою, проте державна мова дає змогу обирати з більшої кількості курсів. Стипендія, що, власне, є найважливішим моментом для українця, становитиме 24 тисячі євро на рік, для докторанта — від 61 тисячі. Покриватиме вона майже все: від навчання до проїзду та проживання.

Інший напрямок роботи Європейської комісії — це Програма Марії Кюрі. Розрахована вона передусім на науковців та дослідників, які бажають поглибити власні знання. Програма працює за декількома напрямками: стипендії для дослідників із третіх країн, стипендії для дослідників з країн Європейського Союзу, початкова професійна підготовка дослідників, співробітництво між промисловістю та науковим суспільством, обмін науковими кадрами та європейські інтеграційні гранти. Сьогодні є близько шести відкритих конкурсів, заявників на які тематикою не обмежують зовсім. Як наголошують представники Європейської комісії, для них найголовніше — співпраця.

За оцінками Міністерства освіти і науки України, на навчання цього року поїхати зможе близько 300 осіб з урахуванням визначеного на програму бюджету в розмірі 34 мільйони гривень. Проте, як стверджує начальник відділу гуманітарної освіти Департаменту вищої освіти міністерства Сергій Храпатий, прогнозувати нині досить складно, адже ще немає відомостей, скільки учасників навчатиметься за державний кошт, а скільки отримає грант певної організації.

Водночас, наголошує Сергій Храпатий, треба розвивати академічну мобільність, а не чекати, що Гарвард чи Оксфорд за нас змагатимуться. Тому український уряд усіляко заохочує налагодження міжуніверситетської співпраці. Це дало б змогу відправляти більшу кількість студентів за кордон. Сприятиме появі таких угод у вищих навчальних закладах країни успішність стипендіатів, що вже почали користуватися освітніми можливостями та представили Україну в міжнародних університетських колах.