Про пиво, шенген, контрабанду, садок вишневий коло хати, подвижників та абсолют

Радість. Раз на рік художників-карикатуристів з усього світу надихає на творчість звичайнісіньке пиво. У словацькому місті Пряшеві традиційно проводиться єдиний у світі пивний конкурс карикатур «Золота діжка». Те, що сталося двічі, неодмінно відбудеться ще. Отримавши на цьому конкурсі нагороду, втретє як лауреат їду до Словаччини. Оле, оле-оле-оле!

Розгубленість та розпач. Короткострокову словацьку шенгенську візу здобути було непросто. Словаки полегшили процедуру отримання багаторічних шенгенських віз. Живий людський корок біля словацького консульства по вул. Паторжинського, 14. Пробитися неможливо. Люди з живої черги, не тільки кияни, а й ті, хто приїхав з інших міст, до консульства просто не потрапляють. Два віконця встигають обслуговувати тільки туроператорів. Мені дивом пощастило. Євроінтеграція!?

Засмучення. На словацькому кордоні в мене вилучають «контрабанду»: 10 пачок цигарок. Дозволено провозити тільки дві. Але оскільки я не контрабандист, то штраф з мене не беруть і просять викинути цигарки у смітник. Після цього довго виписують якийсь протокольний документ. Сумно. Адже це невеличкий презент словацьким колегам, які попросили привезти дешевих українських цигарок. Найсмішніше те, що словаки все одно постійно купують контрабандні цигарки по 1,6 євро за пачку.

Повага. Організатори Пряшівського пивного конкурсу Федір та Мирослав Віцо, словацькі Клички в карикатурі, стійко тримають удар на мистецькому ринзі. Мирослав — братиславський тележурналіст, а Федір — різьбяр по дереву, відомий словацький карикатурист. 19 років поспіль, незважаючи на всілякі перепони, брати Віцо роблять усе можливе, щоб конкурс «Золота діжка» відбувся. Подвижники.

Подяка. Мирослав Віцо, за фахом вчитель словацької та української мови, минулого року під час зустрічі у Пряшеві просив мене нагадати йому Шевченкові рядки «Садок вишневий коло хати». Не нагадав, бо маю слабку пам’ять на вірші. Було соромно і прикро. Цього разу не осоромився. І був вдячний Мирославу за можливість відчути себе українцем. А Мирослав дякував мені, як учитель, за гарно виконане домашнє завдання.

Захоплення. Душан Пончак, скульптор, пряшівський Мікеланджело, голова журі конкурсу, після врочистостей та дегустації фірмового темного пива «Шаріш», яке, вкотре, традиційно пили зі словацькою «боровичкою», гостинно запрошує до себе в дім-майстерню. Будинок приголомшує — суцільні витвори мистецтва. Коли раптом бачиш звичайнісінький водопровідний кран — дивуєшся і сприймаєш це, як щось абсурдне та нелогічне. Велику колекцію творів мистецтва, орієнтовно на суму 40 мільйонів крон, Душан віддав громаді Пряшева. Хоче, щоб усе це бачили люди. «Я маю вас чимось обдарувати», — каже Душан і дарує малюнки. На всіх творах майстра в тій чи іншій формі присутні коло або куля. «Що це?» — запитую в Душана. «То є досконалість, абсолют», — відповідає він та гладить мене по голові. Я у відповідь роблю шарж на Душана і дарую його митцеві. Творчість.

 

Київ—Пряшів—Київ.