Володимир Іванович Нарбут — поет-акмеїст, народився 2 (14 н. с.) квітня 1888 року на родовому хуторі Нарбутівка Глухівського повіту. У 1906-му закінчив Глухівську гімназію, де його однокласниками були старший брат Георгій Нарбут (засновник української книжкової графіки, ректор Української академії мистецтв) та Юрій Шапорін (композитор, автор опери «Декабристи»). А молодші друзі по гімназії — Федір Ернст (мистецтвознавець) та Віктор Романовський (видатний історик). Життя і творчість цих діячів культури є предметом активного дослідження студентів історичних та філологічних напрямів Навчально-наукового інституту гуманітарної освіти Глухівського національного педуніверситету імені Олександра Довженка.

По закінченні гімназії навчався у Санкт-Петербурзькому, а згодом у Київському університетах. Увійшов до літературного об’єднання «Цех поетів», а потім до гурту акмеїстів, очолюваного М. Гумільовим.

За своє життя підготував п’ятнадцять поетичних збірок, встиг видати тринадцять (частина досі не знайдена). Під час Першої світової війни займався журналістикою. У 1916—1917 рр. на батьківщині видавав газету «Глухівськая жизнь». Пізніше у Харкові став організатором УкРОСТА (згодом — РАТАУ), а в Москві — видавництва «Земля і фабрика».

Прожив нелегке життя. В новорічну ніч на 1918-й Володимир Нарбут на своєму хуторі зазнав нападу бандитів, був тяжко поранений. Згодом переслідувався денікінською контррозвідкою. У час терору 1937-го отримав п’ять років таборів. Вірогідно, у 1938-му — знищений (за деякими свідченнями — утоплений у морі). У 1956 році реабілітований.

Співвідношення великої і малої батьківщини, особистого і суспільного яскраво втілено Володимиром Нарбутом у вірші «Левада». Тут надзвичайно цікаво переплетено складні багатовекторні образи.

ЛЕВАДА

«Ой, левада несравненная

Украинския земли!

Что мне Рим?

И что мне Генуя,

Корольки и короли?

В косовицу (из-за заработка)

В панские пойду дома.

Спросит девушка у парубка:

— Кто вы?

— Брут.

— А звать?

— Хома.

Усмехнется темно-розовым

Ртом — и спрячется 

в дверях.

И уйду Хомой-философом,

Весельчак и вертопрах.

.........................................

Сколько кочек!

Их не трогали,

Их не тронут косари:

Пусть растут, 

как и при Гоголе...

Ты со мной поговори,

Украина!

Конским волосом,

Бульбой был бунчук богат...

Отчего же дочка голосом

Кличет маму из-за хат.

................................

Украина!

Ты не та уже,

Все кругом в тебе не то...

На тебе — очипок: замужем!

Пусто молоко: снято!..

Как же быть Хоме 

с левадою,

Парубку: косить траву?..

Бурсаком на горб я падаю —

В лунном бреде, наяву.

Подыму полено медленно,

Стану бить по масти 

ведьминой —

От загривка до бедра...

В Глухове, в Никольской,

 гетмана

Отлучили от Петра...

А теперь — играй ресницами

Перед свежим женским

 ртом

Там, за бойней, 

за резницами,

Где мелкопоместный дом.

А теперь — косою, жаркою

От песка (с водой лохань),

Парубок, по травам шаркаю.

Подле — реченька Есмань...»

......................................

1910

Дослідники зазвичай вважають, що тут описано Нарбутівку. Згадують побіжно й Глухів, бо у вірші фігурує глухівський Миколаївський храм. Можна припустити, дослідники творчості поета не бували ні в Глухові, ні в Нарбутівці. Бо у «Леваді» є образи, які можна тлумачити і у суспільно-історичному, і у побутово-біографічному планах. Тобто тут переплетені і географія, і біографія. Наприклад:

«Там, за бойней, 

за резницами,

Где мелкопоместный дом».

Це таки не Нарбутівка, а Глухів: тоді від старого гетьманського міста збереглися вже тільки «різниці», де торгували м’ясом, а раніше на цій площі обирали гетьманами Скоропадського, Апостола й Розумовського. А згаданий «мелкопоместный дом» — це будинок Бєловських, що стоїть поблизу, на території колишнього Дівочого монастиря. Є у вірші й інші орієнтири — «Подле — реченька Есмань...» Під валом старої глухівської фортеці, на залишках якої стоїть будинок Бєловських, протікає річка Єсмань. Саме в час написання вірша, після закінчення Глухівської гімназії, Марія Бєловська — муза старшого брата Володимира — Георгія (художника), на його пропозицію руки і серця дала непевну відповідь. І брат-поет вирішив помститися за брата-художника.

Володимир робить себе дійовою особою вірша: «Кто вы?», — «Брут», — «А звать?» — «Хома». Отже, якщо Нарбут-молодший (за Гоголем) —Хома Брут, то Марія Бєловська — Панночка-відьма!

В. Нарбут вживає термін «мелкопоместный дом» як іронічне приниження Бєловських: мовляв, ви — «міщани в дворянстві», а от ми, Нарбути, маємо родовий маєток ще з часів самого гетьмана Мазепи.

Саме належність до старовинного роду дає йому право казати: «Что мне Рим? И что мне Генуя...» Так само легко він переходить на «ти» й з Україною — як представник старого шляхетського стану цієї землі:

«Украина!

Ты не та уже,

Все кругом в тебе не то...

На тебе — очипок: замужем!

Пусто молоко: снято!»

Звісно, він чудово знав: очіпок — ознака жінки, яка одружена законно.

Але далі у поета раптом виникає: «Пусто молоко: снято!» Хто псує молоко, відомо — відьма. Це знов знущальний натяк на відьму-панночку Марію Бєловську. Але не тільки: вершки з молока знімає відьма-імперія, проти якої звучить оця репліка:

«В Глухове, в Никольской,  

гетмана Отлучили от Петра...»

Якого гетьмана? Відомо ж — гетьмана Івана Мазепу анафемствували саме в Глухові у 1708 році. Слово «анафема» означає «переведення на вище». Церква ж цим обрядом знімає з себе відповідальність за анафемствованого. А той, у чиїх руках ключі від раю та пекла — св. апостол Петро, вершить суд над душами померлих, і, отже, анафемствований перебуває поза церковною системою. Над ним має владу тільки Бог. Тож ідеться про апостола Петра, а не московського царя Петра.

Двозначним є і образ бульби — золотої кулі, що вивершувала бунчук — символ бойової звитяги гетьмана: «Бульбой был бунчук богат...»

Це явне посилання на славну історію України.

У 1920-му, тримаючи в руках книжку Гумільова «Огненный столп» та свою — «В «Огненных столбах», Володимир Нарбут сказав: «Нам всім горіти вогняними стовпами, але якій вітер розвіє наш попіл?»

Віктор Заїка, депутат Глухівської міської ради, викладач Глухівського національного педуніверситету.

Сумська область.

Глухівська чоловіча гімназія, в якій училися брати Нарбути (тепер — глухівський педуніверситет).

Георгій Нарбут — гімназист Глухівської чоловічої гімназії

Володимир Нарбут.

Марія Бєловська — гімназистка Глухівської жіночої гімназії.

Фото з архіву автора.