Минуло 140 років з дня народження Миколи Міхновського.Коли в Полтаві 1903 року відкривали пам’ятник Котляревському, міський голова спинив одну промову й зауважив, що вживати українську мову дозволено лише закордонним гостям, а не підданим Російської імперії). Тоді Міхновський встав і сказав: «Добродію міський голово! Позаяк усі українські привітання відкидаються, то дозвольте мені моє привітання забрати собі, а вам залишити саму палітурку!».
Міхновський народився 31 березня 1873 року в с. Турівка Прилуцького повіту (нині — Згурівський район, Київщина). Батько — священик з давнього козацького роду. Закінчив Прилуцьку гімназію та юридичний факультет Київського університету. 1900 року заснував і очолив Українську революційну партію (РУП). Він тоді вже був успішним адвокатом у Харкові, де мав власну контору. Тоді ж видав свою працю «Самостійна Україна», де проголосив ідею «єдиної, нероздільної, вільної самостійної України від Карпатів аж по Кавказ». Отже, перший програмний документ українського націоналізму з’явився не на заході України, а в Харкові. Згодом цю працю забули, і аж через 25 років її відкрили для себе молоді галицькі націоналісти Степан Бандера, Роман Шухевич та інші.
1917 року Міхновський став членом Центральної Ради. Наполягав на негайному створенні Української армії. Може, якби це сталося, наша історія була б іншою, а Україна відстояла б незалежність, як це тоді зробили Фінляндія або Польща. Але більшість у Центральній Раді становили соціал-демократи. А в Росії при владі — теж соціал-демократи, отже, нема кого боятися. Навіщо нам армія? З її надр, як свідчить досвід Французької революції, може з’явитися диктатор Наполеон. Міхновського справді підозрювали в наполеонівських замашках.
При тім, що Міхновський був богатир майже двометрового зросту, багато хто з сучасників не сприймали його всерйоз. Одних він смішив, інших лякав своєю екстремальністю. Євген Чикаленко згадував, як відомий російський письменник Володимир Короленко при зустрічі з Міхновським простягнув йому руку для привітання. Той заклав руки за спину, відповів: «Я зрадникам мого народу руки не подаю!». Відтоді Короленко обминав українців, боячись напоротися на другого Міхновського. Втім, Чикаленко називав Міхновського талановитим, але вважав, що йому шкодить те саме, що й Грушевському: «Він своєю автократичністю сам розвалює те, що організував...».
Коли УНР вже йшла до краху, Міхновський разом з Донцовим переконував Петлюру взяти на себе диктаторські повноваження, щоб врятувати ситуацію. Але Петлюра не захотів бути Наполеоном.
Гетьман Скоропадський хотів зробити Міхновського прем’єр-міністром свого уряду. Згадував: «Я в Михновском ничего скверного не видел и не мог понять, почему к нему относятся так отрицательно. Все мне говорили, что этот человек страшно неуживчивый, обладающий громадным самомнением, желающий во что бы то ни стало играть роль, фактически не обладая для этого соответствующими качествами. Мнение это о нем было довольно единодушным, даже среди многих украинцев, которые предупреждали меня, дабы я не вздумал пригласить Михновского к себе на службу. Лично на меня он далеко не производил такого впечатления, если не считать его крайне шовинистического украинского направления, которое все ему портило. В социальном же отношении и он, и его партия были мне всегда по душе».
Весною 1924 року Міхновського арештували чекісти, потім відпустили. А через кілька днів він покінчив життя самогубством. Залишив записку: «Волію вмерти власною смертю!».
