Дід Петро полюбляв добряче випити. Не те щоб постійно. Щодня він перехиляв хіба що склянку вина. А от на вихідні віддавався улюбленій справі сповна. Тож доповзав додому напівживий.
За це баба Віра його «виховувала». Часто — й рогачем. Але це не дуже допомагало. Тож баба Віра пророкувала чоловікові, що колись або трясця його вхопить, або «білочка прийде».
Дід все реготав, та казав, щоб баба Віра сама дивилася, як би та білочка та не промахнулася та на неї не втрапила.
Якось до діда з бабою приїхали далекі родичі. Дід одразу потягнув гостей за стіл та почав їх пригощати. Напригощалися — далі нікуди. Баба Віра традиційно затягла своєї — мовляв, доп’ється дід до того, що «білка до нього прийде». Дід у відповідь: бійся, бабо, щоб та білка не промахнулася.
На якомусь етапі застілля дід Петро вийшов на двір «за покликом». Та згодом знадвору почали долітати незрозумілі страшні звуки, схожі не то на вовче завивання, не то на людський стогін. Гості насторожилися. А баба Віра ні, лише махнула рукою, та гайнула на двір за дідом.
Через якусь хвилину повернулася зла та розчервоніла. На запитання, що там трапилося, знову лише махнула рукою: «То там старий чорт з букетом танцює!» У гостей мало мову не відібрало — накаркала таки баба Віра, «прийшла білка», але не до діда Петра, а до неї самої...
Один із найтверезіших гостей вирішив сам подивитися, що там коїться. Але виходити полінувався — виглянув у вікно. Та за мить увесь пополотнів. «Там і справді... чорт із дідом Петром танцює», — повідомив для загалу. Компанія такого не чекала. Невже почалася масова біла гарячка? Усі разом, хоч і страшно було, вирушили з хати.
У дворі дід Петро танцював вальс із здоровенним сірим собацюрою. А через те, що був хазяїн п’яний, то постійно наступав собаці на задні лапи. Тож пес то повискував від задоволення, а то підвивав від болю.
«А що я казала, — промовила баба Віра. — Бачите, старий чорт з Букетом танцює! Букет, вкуси його за п’яну мармизу та йди в буду спати».
Наступного дня, на похмілля (пити відмовилися всі, крім діда Петра), баба Віра розповіла, що вже багато років дід кожного нового дворнягу чомусь називає Букетом. А як вип’є, вчить собаку танцювати. Тварина звикає до цього і «танцює» із задоволенням. Останнього разу Букет видався нівроку, і коли ставав на задні лапи поряд із дідом, вишкірена собача паща стирчала вище дідової голови. Саме її й побачив тоді один із гостей.
Напевно, дід Петро з Букетом мали приблизно такий вигляд.
Фото з сайту www.samіy-bolshy-sobaka.blogspot.com.
