Найяскравіше в житті пов’язане з дитинством. Найсильніша радість чи образа, найпотаємніші надії і мрії, найкращі друзі та найглибші розчарування — вся гама емоцій перших років життя звичайнісінького хлопчиська відтворена у виставі «Льовушка» за оповіданням Анатолія Крима у постановці Ігоря Славинського. Ця п’єса з успіхом іде в Київському театрі на Подолі, тепер поповнила репертуар Донецького національного українського музично-драматичного театру.

Прем’єра готувалася просто блискавично: трохи більше місяця. Генеральний директор — художній керівник театру Наталя Волкова побачила роботу киян і загорілася ідеєю зробити виставу в Донецьку. «В нашому репертуарі не вистачає душевної постановки. Колись такою була «Поминальна молитва» за Шолом-Алейхемом з незабутнім артистом Геннадієм Горшковим у головній ролі. Після смерті актора ми вирішили не замінювати його, і вистава зникла з афіші. Але ностальгія за чимось таким у трупи була. І ось — ця історія про Льовушку. Вона зачаровує з перших хвилин», — пояснила керівник театру.

Перед глядачем розгортається драма людських стосунків на тлі радянської епохи: рано овдовілі бабусі, бідність, репресії проти церкви. Головного героя Льовушку (Іван Безсмолий), чиїм батькам вічно ніколи, виховують бабусі — Даша (Галина Скринник) та Роза (Валентина Саврасова), українка й єврейка. Обидві ведуть «конкурентну» боротьбу за любов онука та його залучення до своєї віри, до церкви і до синагоги. Кожна бабуся, потай від другої, заохочує онука рублем. А малий складає ті гроші, бо мріє про власний мотоцикл. Ця мрія згодом розбивається — і лише потім хлопець розуміє, що в його житті це був найпрекрасніший час, який безповоротно відійшов у минуле разом з обома бабусями.

«Льовушка» — моя перша п’єса за творами Анатолія Крима. Раніше знав цього автора як драматурга, а проза виявилася відкриттям. Ще не дочитавши оповідання, вирішив: ставитиму! І не треба нічого змінювати, хочу зберегти все, до останньої літери авторського тексту!» — розповів Ігор Славинський.

На думку режисера-постановника, тема, порушена у виставі, зачіпає будь-якого глядача, незалежно від віку. «Радий, що тут, у Донецьку, актори виявилися готові до складної роботи. Так комфортно мені ще не працювалося», — додав Славинський.

Реакція публіки свідчила про те, що глядач скучив за драматургією, яка розмовляє звичайною мовою про звичайні речі. І хоча касу сучасним храмам Мельпомени дають комедії та мюзикли, успіх «Льовушки» підтверджує: публіка очікує від театру і вічних істин, сліз очищення, можливості прожити чуже життя, як власне. А головне — щирих емоцій, яких сьогодні так не вистачає.

На прем’єрі в Донецьку побував і автор «Льовушки» Анатолій Крим.

Донецьк.

На знімку: сцена з вистави «Льовушка».

Фото В’ячеслава Пащука.