Готуючи кардинальні зміни в системі охорони здоров’я, про це забули
 
Реформа медичній галузі Україні потрібна. Зволікати зі змінами було вже не можна. Проте галузь потребувала виваженого переформатування як структури, так і потоків фінансування. Треба було сім раз відміряти, один — відрізати. Проте це зробити забули. Звідси і незадоволення населення змінами в медичній галузі, запропонованими зверху.
— Проблема в дуже швидкому впровадженні цієї реформи. Потрібно було насамперед усе чітко та виважено продумати. Щоб змінювати систему, мали прорахувати, яка мережа медичних закладів потрібна, де вони мають розташовуватися і скільки це коштуватиме. Тобто теоретично зрозуміти, як працюватиме злагоджена система охорони здоров’я. Цього, на жаль, зроблено не було, — коментує ситуацію «Голосу України» координатор проекту «Реформа системи охорони здоров’я в Україні», провідний експерт Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Олександра Бетлій. — До того ж було дуже мало інформації для населення. Навіть у пілотних регіонах.
Отже, реформа стартувала, а її атрибути запізнювалися. Не всюди встигли створити нову структуру сімейної медицини, бракувало кадрів, транспорту, медичного обладнання та ліків. Це викликало обурення населення та й самих медичних працівників, яким до кінця не пояснили, що відбувається і заради чого. Спочатку наламали дров, а потім намагалися розв’язувати проблему. Скажімо, Дніпропетровська та Вінницька області хотіли виконати план реформи повністю. А Донецька — діяла за скороченим варіантом.
Стара система охорони здоров’я базувалася на тому, що фінансувалася медична установа, а не надані послуги. Як результат, лікар не зацікавлений якісно обслуговувати пацієнта. Реформу впроваджують для того, щоб підвищити якість медичної допомоги, забезпечити кращу доступність до неї та до медикаментів, пояснює експерт.
На першому етапі регіони мали розмежувати первинну і вторинну ланки надання медичної допомоги. Первинна ланка — це дільничні терапевти, педіатри, сімейні лікарі. Тобто фахівці, до яких людина звертається, коли хворіє. Мали створити центри медико-санітарної допомоги з мережею сімейних амбулаторій. А вторинна ланка — це вузькі спеціалісти.
Проте відсутність інформаційної кампанії призвела до непорозуміння навіть серед медичних працівників. За словами Олександри Бетлій, серед вузькопрофільних лікарів чимало незадоволених. Адже первинна ланка профінансована на цьому етапі краще. Сімейникам підвищили зарплату, вони почали отримувати 4—5 тисяч гривен, їм створили кращі умови для роботи.
А ось серед представників вторинної відбуваються скорочення.
— Вузький лікар має бути практиком, а не теоретиком. У поліклініках, наприклад, чимало хірургів, які ніколи не оперували. Тому має відбутися реструктуризація поліклінік у клініко-діагностичні центри при лікарнях, — каже співрозмовниця.
Вона вважає, що фінансування змін у медицині відбувалося не на належному рівні. Навіть у пілотних регіонах воно становило десь 65 відсотків. Це свідчить про те, що галузь, на жаль, поки що не є пріоритетною.
На думку координатора проекту «Реформа системи охорони здоров’я в Україні», провідного експерта Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Олександри Бетлій, ще зарано поширювати цей експеримент на всю країну.
Може страхова медицина допоможе реформі?
— Сьогодні рано говорити про впровадження в Україні обов’язкового медичного страхування, — каже експерт. — По-перше, нарахування на оплату праці вже є достатньо високими. І ще податок на медстраховку в розмірі 5—6 відсотків буде непосильним для більшості українців. По-друге, не можна вводити страхову медицину в систему охорони здоров’я, яка працює ще за старими правилами. Це буде повний хаос. Жодна страхова компанія не захоче фінансувати таку кількість стаціонарних ліжок, яка є сьогодні. Її треба скоротити на 30 відсотків. А лікарів навчити працювати по-новому, враховуючи оплату конкретних медичних послуг та їх якість.