Василь Кузан (на знімку) — поет від Бога. Тонкий лірик. Майстер жіночого образу. Пісняр. Цими днями святкує золотий ювілей. Народився 25 лютого 1963 року в знаменитому давнім замком селі Довге на Закарпатті, що розкинулося на берегах річки Боржави, вздовж яких виросли великі художники, письменники, мовознавці-академіки, співаки... В рідному селі проживає й нині. Автор чотирнадцяти книжок і понад ста текстів пісень, які виконують Валентина Степова, Іван Попович, Степан Гіга, Петро Матій, Микола Свидюк та інші артисти. Серед них і Тетяна Кузан — дружина поета, яка пише музику на його слова, виконує пісні (а народилася в один день із чоловіком).
Працює Василь Кузан і в журналістиці та літературознавстві. Дипломант міжнародного конкурсу «Гранослов-93», лауреат обласної літературно-мистецької премії імені Федора Потушняка. Пісні на слова Кузана ставали переможцями фестивалів «Шлягер року» та «Пісня року». Найвідоміші: «Золото Карпат», «Мамин вальс», «А мені так треба небагато», «Рапсодія», «Троянди для тебе»... Поезію В. Кузана перекладено польською, словацькою (вийшли окремі книжки), російською, угорською, німецькою, англійською мовами.
Сьогодні пропонуємо добірку Кузанових віршів — сподіваємося, вони забринять у серці читача ліричною струною й хоча б на мить спонукатимуть поміркувати про велич любові...
Ужгород.
Фото з архіву поета.
Цілуй мене негайно
А роки летять, мов кулі,
Менше вже кують зозулі —
Скоро тіла насолоду
Старість висмокче до дна.
Скоро зморшками пооре
Наші душі, наші мрії,
Наші весни, мов повії,
З іншими підуть у ніч.
Скоро згаснуть наші ранки,
Стануть шторами
фіранки,
Зорі — краплями вина.
Тож цілуй мене негайно,
Хай нам буде нині файно,
Хай кохання не мина.
* * *
Впала перша позолота
На покров сумних дерев,
Доросли осінні квіти
До любові королев,
І плоди у дозріванні
Досягли до майбуття —
Стало в світі всього
більше,
Лиш поменшало життя.
Не пульсує сік у скронях
Зачарованих беріз,
Йдуть бурхливою ходою
В море ріки, повні сліз.
День спроквола
посміхнеться,
Та частіше — невпопад.
Всипле смутку повні жмені
Нам під ноги листопад.
І пройде мороз між нами,
І прилипне до спини,
Як листок до мокрих вікон
Чи сніжинка до стіни.
І впадуть в зимову сплячку
І думки, і почуття...
І не все весна поверне
До прекрасного життя.
* * *
Відцвітає повінь літа
Гріє ніздрі запах трав,
Посивілий трохи вітер
При дорозі тихо став
Відпочити. Стиглі роси
Сиплють холод кришталю
Попід ноги. Ранок босий
Наступає на стерню
Аж у мозок коле. Полем
Миші днів біжать. Їжак
Наколов на голки кола
Ті, що по воді... Душа
Вже готова рахувати
І курчат, і сльози втрат.
Попід небом клапті вати
Сіють спокоєм. Не в такт
Витанцьовує самотньо
На порозі жовтий лист —
Пророкує ранню осінь...
І такий тужливий свист
Заповзає в пори шкіри,
Мов гадюка у нору.
Трохи щастя, трохи віри
Ще до осені нарву.
